Меню & пошук

Як вступити у Кембридж, отримати стипендію і не страждати від синдрому самозванця

Як вступити у Кембридж, отримати стипендію і не страждати від синдрому самозванця

«У Кембриджі відчувається колосальний тиск, передусім на самих себе»


Вікторія Алієва вступила в один з коледжів Кембриджу, аби писати дисертацію у сфері медіа та культури. На прохання Inspired вона розповідає, як вступити в Кембридж, скільки коштує навчання і життя там, як проходять навчальний процес і дозвілля та чому мультикультурність − найцінніше в навчанні за кордоном.


Як вступити у Кембридж

Навіщо вступати

Я довго працювала у сфері медіа та комунікацій з 2015 року. Незважаючи на певні успіхи та зростання, мені завжди хотілося якось узагальнити цей досвід, перевірити певні гіпотези. Це доволі складно зробити без серйозного занурення та часових інвестицій, тому я почала думати про навчання за кордоном. Мене цікавила якась фундаментальна суспільна дисципліна і я обрала соціологію. Кембридж пропонував саме ту спеціалізацію в соціології, яка мене цікавить найбільше, − медіа та культура.


Які вимоги

Серед вимог до вступу все доволі стандартно: потрібно зробити проект дослідження, написати резюме, додати попередні дипломи, мати відмінний іспит з академічної англійської (я здавала IELTS) і рекомендації. Мотиваційних листів не писала, тому що мій факультет цікавився саме проектом дослідження. З іншими спеціальностями все може бути по-іншому стандарту в Кембриджі немає. У мене, наприклад, була співбесіда. Голова програми розпитала мене, чому я обрала саме таку тему для дослідження, якими методами я буду користуватися і чому обрала програму в Кембриджі жодних неочікуваних запитань. Щоправда, я все одно дуже хвилювалася, бо довелося відповідати після безсонної ночі в поїзді та важкого відрядження.

Далі було зарахування в один із кембриджських коледжів − The College of the Blessed Virgin Mary, Saint John the Evangelist and the glorious Virgin Saint Radegund, near Cambridge − aka Jesus College − та нервовий пошук фінансування.


Як отримати стипендію

Із фінансуванням вийшло цікаво. Я подавала заявку на британську стипендію Чівнінг. За умовами стипендії я мала самостійно податися в три британські університети на вибір, отримати місце хоча би в одному і «сподобатися» комітету Чівнінгу, для якого готувала окремий пакет документів. Я вступила в усі свої обрані університети (LSE, City University, London), але Чівнінг відмовив мені за результатами інтерв’ю. Добре, що я паралельно подалася на «Всесвітні студії» тут мені пощастило більше. До того ж завдяки зусиллям Фонду мені вдалося ще й отримати стипендію від Cambridge Trust, яка повністю покриває моє проживання в Кембриджі. Але невелику суму (в масштабі всієї вартості програми) я все ще мала знайти. Тому звернулася з проханням про невелику допомогу до Temerty Foundation і надала повний пакет документів: дипломи, лист про зарахування, лист-грант від «Всесвітніх Студій» та Кембриджу, підготувала бюджет. Фонд мені допоміг і надав необхідну суму. Так все і склалося.


Переїзд

19 вересня 2018 я зі своїм життям у двох валізках вилізла з таксі перед стародавніми воротами свого коледжу. Мене зустрів портер, дав ключі від будинку та кімнати, показав поштову скриньку. Це був третій великий переїзд у моєму житті, тому стресу було мало так зараз здається. Перше, що я зробила у кімнаті, це поклала свої чотири книжки з дому на поличку. Так дім стає домом. А потім, звісно, сфотографувала кімнату і вислала друзям.

Коледж робить усе, щоб інтеграція пройшла якнайкраще. Студентська спільнота влаштовує купу активностей, аби новоприбулі якнайшвидше відчули себе її частиною, наприклад, допомагає підібрати правильну мантію чи відведе у дійсно хороший індійський ресторан.


Про навчання

Скільки коштує вчитися в Кембриджі

Безкоштовно в Кембриджі не навчається ніхто такого явища просто не існує. Оплачуєте ви самі, ваша родина, спонсори, донори, науково-дослідницькі установи, благодійний фонд хто завгодно. Але не безкоштовно. Хоча в Україні поняття «безкоштовне навчання» теж примарне: за вас платять платники податків.

Вартість програми з проживанням майже 37 тисяч фунтів. Ціни залежатимуть від вашого стилю життя та пріоритетів: мені на житло та проживання, улюблені підписки, книжки, короткі малобюджетні подорожі вистачає десь 900-950 фунтів. Студентам, звісно, є знижки на багато всього.


Яка система навчання

У Кембриджі є два типи магістерок research-based і taught-based. У першому випадку ви повноцінні дослідники, які самі розуміють, що їм потрібно для втілення проекту в життя, знають, де шукати знання і як їх отримати. Другий випадок звичний: завдання, іспити, тести, а роль викладача значно серйозніша. Моя програма першого типу, тому і говорити буду виключно про неї.

Мої дні однаково різні: змінюється форма, але не наповнення інтелектуальна праця. Я прокидаюся (інколи о 5 ранку, інколи об 11), читаю пресу і пошту, скролю Твіттер, подумки планую день, збираюся та вирушаю працювати над дисертацією.

Моє робоче місце це лептоп, з яким я зависаю у кав’ярні, численних бібліотеках, коледжі, на факультеті, вдома, в аеропорту під час подорожей і ще деінде. Інколи працюю з друзями так легше, можна обговорити ідею або просто відволіктися. Часом день суперпродуктивний добре пишеться, матеріалів потрібних вдосталь, виспалася і зранку сонце. Інколи тортури, зв’язних думок немає,не можу зібрати себе докупи. Тоді даю собі дозвіл тупити і не картаю себе за це.

Соціологія, особливо в моїх темах, текстоцентрична наука, тому я багато читаю і пишу. Левова частина мого часу самостійна робота над дисертацією 90%. 10% це консультації з моїм супервайзером пару разів на місяць. Я також пройшла вісім базових семінарів, три з яких задали рамки моїй спеціалізації саме в соціології медіа та культури теорія культурного виробництва та мистецтва П’єра Бурд’є в контексті його теорії практик, соціологія ідей та інтелектуалів, мова та виробництво сенсів.

Моє дослідження в дисертації на перетині всього цього: я досліджую конкретні медійні практики громадських організацій та протестних рухів. Звісно, цим мої наукові інтереси не обмежуються, але зараз вони в меншому пріоритеті, ніж цей величезний проект. Вимоги до нього прості самостійне дослідження, яке дає відповідь на питання, що дасть науці змогу просунутися в конкретному напрямку. Воно повинне мати емпірику, теоретичну базу, бути в діалозі з тим, що відбувається в дисципліні.

Я також відвідувала заняття для бакалаврів, щоб зрозуміти, як влаштована оксбриджська (Оксфорд + Кембридж) система освіти в цілому та якщо тема просто цікавила. Незважаючи на те, що це просто аудит класу, ти береш участь в обговореннях, виконуєш завдання з іншими студентами під час заняття. Я бігала так до соціальних антропологів, соціологів та політологів, але якщо хотіла б то пішла б хоч до кого. У лабораторії до біологів, звісно, мене би не пустили, але на лекції запросто.


Про дозвілля

У Кембриджі під час семестрів багато чого відбувається від презентацій книжок до відкритих лекцій чи дебатів, тому якщо мати бажання, час і наснагу, можна завжди чимось зайняти свої ранки-дні-вечори, окрім навчання. Я зазвичай спілкуюся з друзями, читаю, коли натрапляю на цікаву подію йду. Наприклад, у Кембриджі потужний дебатний клуб The Cambridge Union я його членкиня. Сама не дебатую, але із задоволенням спостерігаю.

Загалом я давно не страждаю на FOMO (синдром втрачених можливостей), ціную свій час і вкладаю його в тих людей та речі, які для мене важливі емоційно чи інтелектуально.

Я люблю мистецтво і часто кудись вирушаю ним помилуватися. Можу цілий день пробути в галереї Тейт на самоті, намотуючи кілометри по залах. Люблю подорожувати, і специфіка програми цьому дуже сприяє.


Про мультикультурність у Кембриджі

Але моє улюблене дозвілля з людьми і про людей. Найцінніше в Кембриджі це мультинаціональна і відповідно мультикультурна спільнота магістрантів і докторантів. У всіх різний досвід, професії, плани на майбутнє, життєві принципи, проблеми, дослідницькі пригоди та проекти. І десь вимальовуються якісь універсалії про справедливість, чесність, страхи, красу. Я для себе веду нотатки: хочеться зберегти все, чому тут мене навчили люди.

У цьому сила колегіальної системи Оксбриджу ти спілкуєшся та живеш з дуже різними людьми. Щоб було простіше, думайте про коледжі як факультети в Гоґвортсі: тільки тут їх не чотири, а 31. І так, у вітальню нашого коледжу неможливо зайти без «пароля», тільки в нас це картка-ключ.


Про соціальний тиск

Є і недоліки, звичайно. Це тема для окремої статті, але певні коледжі мають елітистські замашки, страждають на побутовий расизм чи класову дискримінацію. Це відчувається на рівні бакалаврату і доступу до освіти. Оксбридж недорогий для британців: сюди важко потрапити, тому що важливі не тільки оцінки, а й чи твої батьки тут вчилися, чи твоя школа престижна, чи ти з багатого містечка.

У Кембриджі (але, думаю, це типово для будь-якого престижного університету) відчувається колосальний тиск, передусім на самих себе. The imposter syndrome is a thing. Постійне порівняння себе з іншими, тиск минулих зіркових імен («Тут же був Максвелл! Я маю досягти не меншого!»), змагання між коледжами. Дуже легко втратити душевний спокій. Додайте чиїсь юнацькі переживання, страх дорослого життя, нерозуміння, що з цим робити далі небезпечний коктейль. Мені 29 років, у мене український і тому великий досвід різноманітних суспільних катастроф, певні професійні успіхи, прекрасні друзі вдома і тут, але імунітету проти тривоги чи тиску не маю, а воно суспільно заразне. Мій особистий рецепт мислити про це все соціологічно, і тоді виявляється, що це не твоя проблема, а цікаве завдання.. І, звісно, оточувати себе маленькими радощами і щирими людьми.

Проблеми знайти саме «своїх» людей у мене не було. Я щиро люблю людей і завжди готова зробити перший крок у дружніх стосунках, легко впускаю людей у своє життя, але так само і відпускаю, якщо на іншому кінці пропадає зацікавленість чи бажання розвивати дружбу. Словом, усе залежить від вас: будьте готовими бути друзями і шукати їх.


Про роботу і перспективи після навчання

За умовами візи я не можу працювати у Великій Британії під час навчання, хіба що на університет і тільки 10-20 годин на тиждень. Я знаю лише одного докторанта, який паралельно з навчанням працює і продовжує розвивати свою кар’єру. Я ж вирішила, що цей рік інвестиція в освіту і себе. Кембридж, це ідилічне містечко-університет з чистим повітрям і чудовою природою, сприяє саморефлексії.

Після Кембриджу я повертаюся додому, причому з нетерпінням вже чекаю цього. Так, навалиться купа побутових завдань (знову великий переїзд!), стрес, звісно, хочеться мінімізувати.

Британське суспільство для мене занадто консервативне і стримане, але щоб я точно забрала би з тобою це любов до своїх садів, ексцентричність моди та мистецтва, охайні вулички та вміння вести публічну дискусію.

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: