Як отримати стипендію Фулбрайта і вчитися у США. Історія українського студента
Як отримати стипендію Фулбрайта і вчитися у США. Історія українського студента
Пройти конкурс від Фулбрайт і навчатися у США
[ads-pc-2]
Сергій Коровайний, продюсер New Cave Media та фотограф-фрілансер, провів рік у США в Newhouse School of Public Communications в університеті міста Сірак’юз, вивчаючи фотографію, відео та VR. Сергій розповідає Inspired, як пройти відбір до програми Фулбрайта, стати культурним послом у США, вчитися у фотографа Time, за рік опанувати відеопродакшн і VR.
Прийти у фотографію
Коли я ще вчився на бакалавраті в КНУ Шевченка на економічному факультеті, захопився фотографією. Я зрозумів, що не хочу працювати менеджером чи йти в маркетинг, як це планували робити мої одногрупники, тому шукав щось своє. Тоді в Інституті Журналістики я познайомився з Олексієм Фурманом і Сергієм Полєжакою, які проводили фотоклуб і стали моїми менторами. Вони працювали в новинах, робили документальні проекти. Я зрозумів, що мені теж хотілося б цим займатися.
Тож я почав наслідувати їхній приклад, влаштувався на стажування, а згодом на роботу в «Радіо Свобода» і став робити власні документальні проекти. Я з окупованої частини Донбасу, тому почав потроху знімати своє місто та історії про переселенців.
Я усвідомив, що хочу займатися цим, але у нас в Україні немає вишів чи хороших шкіл, які вчать документальної фотографії та фотожурналістики. Оскільки Олексій Фурман вчився за
Можливість поїхати на навчання за цією програмою отримує лише 25 людей, а на конкурс подається близько 600
програмою Фулбрайта в штаті Міссурі, я теж вирішив спробувати. До кінця не вірив, що пройду відбір з першого разу, і не розглядав це серйозно, а подався з мотивацією хоча б навчитися писати ґрантові заявки. Можливість поїхати на навчання за цією програмою отримує лише 25 людей, а на конкурс подається близько 600, і це найкращі люди зі своїх галузей.
Оскільки я не був впевненим у тому, що пройду, вступив ще й у Могилянську школу журналістики.
Як податися на програму Фулбрайта?
Заявки на участь у програмі Фулбрайта подаються у травні, а якщо проходиш до фінальної співбесіди, то з тобою зв’язуються у кінці літа. Після успішного проходження співбесіди потрібно здати тест з англійської TOEFL. Якщо проходиш відбір, то на навчання їдеш майже через рік.
Для першого етапу потрібно подати пакет документів, анкету та два есе. Усе виглядає дуже страшно і серйозно, люди панікують, думають, що це неможливо зробити. Але насправді, основне, за чим тебе будуть судити – це два есе: personal statement та study objectives. У першому потрібно написати про те, який твій бекграунд, чому ти вирішив подаватися на програму, і, власне, чому ти такий крутий, що претендуєш на стипендію в багато тисяч доларів. У study objectives слід написати, що ти збираєшся вивчати, який твій теоретичний та практичний фокус, і навіщо тобі для цього їхати в Штати. Бажано, щоб у тебе вже був якийсь проект, над яким ти продовжиш працювати з американськими професорами.
Дуже круто писати в есе та анкеті не тільки про навчання та кар’єру, але й про будь-яку волонтерську діяльність, подорожі та програми обміну.
В анкеті зазначаєш університети, в які хочеш поїхати. Цікавий факт: ти не обираєш університети сам, а лише висловлюєш побажання. Вирішувати де ти вчитимешся буде Institute of International Education. Вони краще знають, що тобі підійде за даними із твоїх есе, але тебе майже напевно не відправлять у Гарвард чи MIT, бо там дуже дорого. В анкеті я вказав три університети: Університет Міссурі, Університет Джорджа Вашингтона та Університет Сірак’юс. Врешті мене відправили в останній, а потім я зрозумів, що мені просто нереально пощастило, бо це найкраща в Штатах школа з Public Communications.
Дуже круто писати в есе та анкеті не тільки про навчання та кар’єру, але й про будь-яку волонтерську діяльність, подорожі та програми обміну. Наприклад, мені трохи допомогло те, що я їздив на Work and Travel.
Також потрібні три рекомендації від фахівців або професорів у твоїй галузі. Мені дала рекомендацію головна редакторка мультимедійних проектів «Радіо Свобода», відома фотографка Анастасія Тейлор-Лінд, якій я допомагав як фіксер, коли вона знімала проекти про Україну, а також моя професорка з університету Шевченка, в якої я писав кілька курсових. Усі хвилюються за рекомендації, але головні все ж таки есе.
Як писати есе
Есе повинні відповідати на 3 основні запитання:
- Чому я? Слід пояснити, чому ти вважаєш, що ти такий крутий.
- Чому Америка? Чому саме ця програма, а не в Європі чи Україні?
- Чи зможу я бути культурним послом? Варто переконати тих, хто читатиме есе, що ти зможеш розповісти американцям про Україну та українцям про Америку.
Вони дають гранти дуже широкому колу спеціальностей, але тим людям, які підходять на роль культурних послів.
Якщо речення не дає відповідь на одне з цих запитань, його треба переписувати або викидати.
Дуже важливо, що Фулбрайт – це не просто стипендія на навчання, а програма культурного обміну, мета якої – збудувати культурні містки та сприяти взаємному розумінню. Тому вони дають гранти математикам, фізикам, біологам, журналістам, мовознавцям – дуже широкому колу спеціальностей, але тим людям, які підходять на роль культурних послів.
Як пройти співбесіду
Співбесіду проводять люди з Fulbright Ukraine, з американського посольства, професори зі США та професіонали у твоїй галузі. Усі ці люди читали твоє есе, а за 20 хвилин співбесіди хочуть переконатися в тому, що ти дійсно та людина, за яку себе видаєш. Усе це відбувається англійською, тому перевіряють одразу і рівень твоєї розмовної англійської.
У творчих спеціальностей є перевага на співбесіді, бо можна показати своє портфоліо.
Я натренував промову вдома, тому почувався більш впевнено. Сильне хвилювання минуло вже за кілька хвилин, а я просто показував свої роботи і розповідав про них. Коли мене запитували, чи впевнений я у тому, що зможу розповідати історії людей, яких не знаю особисто, я просто посилався на свій проект, у якому саме це й робив. Також на співбесіді є запитання по есе, але всі вони зводяться до трьох запитань: «Чому ти?», «Чому Америка?», «Чи будеш ти культурним послом?».
Після цього з близько 100 людей обирають приблизно 20-25 з усіх сфер та 10 альтернативних кандидатів.
Що оплачує програма Фулбрайта
Програма фулбрайта покриває ціну навчання і щомісяця платить стипендію. Її вистачає на житло, їжу, підручники і кілька подорожей.
Програма забезпечує страхування, квитки у США і назад та welcome gift $500. Важливо, що Фулбрайт допомагає з податками. Оскільки ти отримуєш стипендію, це твій дохід, а тому треба платити податки. Ти заповнюєш документи, які дозволяють представникам Фулбрайт робити це замість тебе, і це звільняє тебе від додаткових турбот.
Програма не допомагає з житлом і просить починати шукати його завчасно. Завжди можна спробувати шукати житло через фулбрайтерів попередніх років, а український офіс може допомогти з контактами. Мені пощастило зв’язатися з фулбрайтером, який навчався у цьому університеті за рік до мене. Я поселився в його кімнаті. Це житло доволі дешеве – $400 разом з комуналкою. До речі, цього року ще один фулбрайтер з України, якому я допоміг з житлом, буде жити в цій кімнаті.
Адаптація і початок навчання
У США найбільша проблема – громадський транспорт у невеликих містечках. Часто в маленькі міста не ходить громадський транспорт з аеропорту. Але мені пощастило, що мій новий сусід в той же час прилітав із Сан-Франциско, тому він мене підвіз.
Важливо сказати, що Сірак’юзький університет дуже дорогий, це приватна класична школа американського сходу. Програму, на якій я навчався бажано проходити за півтора року, але оскільки навчання тут дороге, мені довелося зробити це за рік.
Тому з українських фулбрайтерів я найпершим прилетів у Штати. У нормальних людей все відбувається так: десь у липні чи в серпні ти прилітаєш і проходиш орієнтацію, як правило в іншому штаті. Протягом трьох тижнів тебе вчать, як жити в Америці, вчитися там, не списувати і бути гідним американським студентом. Є ще другий варіант – 5-денний інтенсив англійської мови. Але всього цього у мене не було. Я прилетів 25 червня, а в липні у мене вже почалося навчання. У мене був всього тиждень для того, щоб зрозуміти, як тут все працює.
Особливості навчання
Під час першої зустрічі декан Брюс сказав нам: «У вас є план того, чим ви хочете займатися і ким бути, але не дивуйтеся, якщо в кінці цієї програми ви опинитеся зовсім не там, де були. Тут дуже багато можливостей, і ви не знаєте, куди вас ця школа заведе». У мене так і вийшло. Я приїхав вчити фотографію, але присвятив 70% свого часу відео, брав класи з VR та бізнесу і лише один клас з фотографії.
На першій парі всі почали говорити про first amendment, а я навіть не знав, що значить це словосполучення.
В Америці дійсно працює система, коли ти сам обираєш предмети, тому важливо не помилитися. У мене було дві академічні дисципліни і два обов’язкові предмети, все інше я міг обирати сам. Мій літній семестр тривав 6 тижнів і складався з двох предметів: медіаправа та Photo Boot Camp.
Медіаправо було дуже складним для мене, по-перше, через те, що я погано володів академічною англійською, а по-друге, через нерозуміння контексту. На першій парі всі почали говорити про first amendment (прим. – перша поправка до Конституції США, що проголошує загальні свободи), а я навіть спочатку не знав, що значить це словосполучення. Також вони постійно посилалися на якісь американські події та справи, про які я не знав.
Пари з медіаправа проходили ввечері, а з ранку до вечора – Boot Camp. Через те, що більшість студентів мали різний практичний бекграунд, bootcamp – це було знайомство, розкачка та цікаві завдання. Одне з крутих завдань полягало в тому, щоб кожного ранку, не встаючи з ліжка, робити фотографію. Перші 5 днів все просто, потім у тебе закінчуються ідеї, а це треба робити протягом 6 тижнів. Так ми вчилися бачити щось цікаве в буденному.
Коли ми показували викладачу свої фотографії, він питав: «Скільки б ви за це заплатили?». Коли кажеш «Ну, десь $100», він відповідає: «Ви не хочете знімати фотографії на $100, ви хочете – на $1000».
Восени і навесні у мене не було жодного обов’язкового предмету, ми все обирали. На нашій програмі усі починали з трьох предметів: світло у фотографії, документальна фотографія та відео. Майже всі відштовхувалися від одного з цих предметів, а потім далі добирали інші. Єдиний клас, який я брав з фотографії, називався Light and Concept. Його проводив дуже крутий викладач Грегорі Хайслер – відомий фотограф, який зняв більше 50 обкладинок для Time. Коли ми показували йому свої фотографії, він питав: «Скільки б ви за це заплатили?». Коли кажеш «Ну, десь $100», він відповідає: «Ви не хочете знімати фотографії на $100, ви хочете – на $1000».
Під час навчання я дуже «вдарився» у відео, і за цей рік опанував відео сторілетінг, препродакшн, продакшн і постпродакшн.
Відмінність моєї школи від інших у тому, що з нас не просто робили крутих фотографів чи документалістів, а ще й піклувалися про те, щоб ми могли добре себе забезпечувати. Тому в нас був дуже крутий клас із бізнесу, на якому нас вчили складати бізнес-план на кілька років вперед, домовлятися з клієнтами та оформлювати інвойси – тобто вести бізнес, займаючись візуальним сторітелінгом. А на курсі з відео ми мали знайти реального клієнта, зняти для нього відео і, бажано, отримати за це винагороду.
Також наш Newhouse School of Public Communications цікавий тим, що в ньому є дуже багато напрямків. Якщо я не помиляюся, це єдина школа, в якій є клас віртуальної та доповненої реальності. Ми знімали відео 360, будували сцени в Unity, в якому створюються ігри, а ще в нас був клас із дронів. Університет повністю забезпечує студентів технічно, ти можеш в будь-який момент прийти працювати в лабораторію з iMac та останніми пакетами Adobe, чи брати для проектів найкращу фото та відеотехніку.
Робочий графік
Існує думка, що американці повернуті на роботі, і це дійсно так. Я ніколи в житті так не працював, як працював там. Звісно, це ще й пов’язано з тим, що за рік мені треба було пройти програму, розраховану на півтора.
В університеті я був постійно, бо в дні, коли у мене не було занять, було дуже багато домашніх завдань. Ми робили проекти до ночі, а іноді і вночі.
Зазвичай ти береш собі 3 предмети на семестр, але мені восени довелося взяти 6 предметів, а навесні 5. Навчання могло тривати з 9:00 до 20:00, в деякі дні пари проходили з 9:00 до 15:00 або навпаки з обіду до вечора. Також у мене було 3-4 вихідних на тиждень, залежно від семестра. Але в університеті я був постійно, бо в дні, коли у мене не було занять, було дуже багато домашніх завдань і проектів. Ми робили проекти до ночі, а іноді і вночі. Це така тусовка – хтось робить сайт, хтось монтує відео, ви можете одне одному якось допомагати. Але більше ні на що часу в повсякденному житті не вистачає, тому я дуже сильно сфокусувався на навчанні.
Ми звикли, що в Україні можна зробити все за останній тиждень або за останню ніч. Там, якщо ти не працював над фінальним проектом протягом семестра, у тебе будуть проблеми. Звісно, ти щось зробиш, але це буде зовсім не той рівень, якого від тебе очікують. Так тобі скажуть люди, яких ти дуже поважаєш як професіоналів, бо вони авторитети у твоїй індустрії.
Вільний час і відпочинок
У мене було небагато вільного часу протягом навчання, але все одно вдалося трохи поїздити Америкою. Я побував в багатьох штатах, а разом із другом з Каліфорнії ми подорожували в Юту, на каньойони та в національні парки, ще я їздив у Мексику та Перу. Це був дивовижний досвід подорожей в місцях з красивою природою, легкими і цікавими людьми.
Що стосується повсякденного життя, то я регулярно катався на велосипеді, їздив на озера і просто гуляв, слухаючи аудіокниги, подкасти чи лекції. Там важко без машини, бо це дуже автомобілецентрична місцевість.
Спілкувався я в більшості випадків з одногрупниками, сусідами чи професорами.
Цей досвід дійсно змінив мене професійно та особистісно. Я навчився більше цінувати свій час і свою працю. Тепер я не буду знімати маленькі проекти дешево, бо розумію, що в цей час краще піду на зустріч, яка принесе мені більших клієнтів, або ж працюватиму над власними проектами, які важливі та цікаві мені. Я сам з Донбасу, тому дуже хочу робити історії про Донбас, адже краще створювати важливе для себе, ніж розмінюватися на одноденні проекти
Фото обкладинки : Ліза Акулова
