«Я побачив левицю і заплакав»: історія перевезення українських левів до Африки
«Я побачив левицю і заплакав»: історія перевезення українських левів до Африки
76 годин в клітках із Самбору до Порт-Елізабет
[ads-pc-2]
Ліонель Де Ланге − директор українського філіалу світової організаціх The Lawrence Anthony Earth Organization − врятував чотирьох левів з тюрми приватного зоопарку в Самборі (Львівська область) та організував їхній переїзд з України до Південної Африки. В інтерв’ю для Inspired він розповів про подробиці спецоперації та інші заплановані активності щодо порятунку тварин в Україні.
Я колишній військовий родом з Південної Африки, але переїхав в Україну в 2012 році. З тваринами тут працюю з 2014-го. Коли була революція і екс-президент Янукович втік з країни, владі було зовсім не до фінансування зоопарків. Я тоді жив у Миколаєві і вирішив зібрати гроші для міського зоопарку. Мені вдалось закупити медикаменти, харчі та будматеріали для вольєрів на 70 тисяч гривень.
Потім я дізнався, що приватний зоопарк у Межигір’ї, покинутий колишнім президентом, страждає від нестачі їжі та медичної допомоги для тварин. Я передав туди власні кошти і деякі харчі. Моє захоплення переросло у справу життя. Тепер я директор The Lawrence Anthony Earth Organization і можу з гордістю сказати, що ми − єдина організація із всієї України, яка вивозила тварин за межі країни задля їхнього порятунку: не для продажу, а з гуманітарних причин. Ми дуже пишаємось цим.
Знайдені леви
Ми допомагаємо визволяти багатьох тварин по всій Україні. Мова йде про маленькі приватні зоопарки, в яких звірів тримають у поганих умовах. В листопаді 2017-ого активісти у Львові знайшли наш номер телефону, зв’язалися з моєю партнеркою та однією з директорок організації Анею і повідомили, що є троє ведмедів, яким необхідна допомога. Їх утримували в приватному зоопарку неподалік від Львова у неприйнятних для диких тварин умовах. На той час ніхто не розповів нам про те, що там є ще й леви. Ми одразу ж застрибнули в машину і через два дні прибули до зоопарку в Самборі.
Коли ми йшли територією зоопарку, відчули специфічний запах − так пахне в лев’ячих клітках. Пізніше ми побачили їх − маленьку клітку і в ній трьох левиць − Каї, Лука та Чарлі.
Клітки були зачинені, вхід до них − запаяний: ні зайти, ні вийти. Протягом трьох років ніхто не відчиняв дверцята, навіть не прибирав за ними: весь цей час тварини жили у власній сечі й фекаліях. Дивитися на це було неможливо.
Ми вирушили по ведмедів, але я продовжував думати про левиць. Своїй колезі я сказав: «Ми мусимо забрати левів!». Вона тихо відповідала: «Просто трохи зачекай. Спочатку виведемо ведмедів, і коли впевнимося, що вони у фургоні і в безпеці, поговоримо і про левів».
Це було правильним рішенням. Іноді через поспішність та емоційність можна втратити навіть тих тварин, про передачу яких вже було домовлено. Тому щойно ми завантажили останнього ведмедя, вирушили говорити з власником і про левиць. Ми довго його вмовляли, і через деякий час він таки погодився. Через купу паперової та підготовчої роботи лише через рік після цього нам вдалося вивезти левів з України.
Наші адвокати склали контракт, за яким власник зоопарку передав мені всі права на володіння левами. Нам знадобилося отримати міжнародний сертифікат експорту тварин від CITES, щоб мати дозвіл на вивезення їх у Південну Африку. До левиць приєдналося маленьке левеня Натан, якого нам віддали з Хмельницького.
Левеня Натан, якого ми відправили в реабілітаційний центр в Синевирі, коштував нам 2 тисячі гривень на тиждень, і це тільки харчування.
Кошти на порятунок
У левів не було жодних документів, тому нам довелося оформити їм паспорти, вставити у вуха ідентифікаційні чіпи та зробити всі необхідні щеплення.
Левеня Натан, якого ми відправили в реабілітаційний центр в Синевирі, коштував нам 2 тисячі гривень на тиждень, і це тільки харчування. Дорослі ж леви їдять 7-8 кілограмів м’яса на добу, а це майже 7 тисяч гривень на тиждень.
Раніше розмір їхньої клітки становив 32 квадратних метри. В ній вони могли зробити 8 кроків туди і назад.
Так, витрати на їжу були чималі, проте на побудову огорожі пішло набагато більше. Раніше розмір їхньої клітки становив 32 квадратних метри. В ній вони могли зробити 8 кроків туди і назад. Ми ж збудували для них вольєр площею 380 квадратний метрів лише для тимчасового перебування перед переїздом. Якщо порахувати всі витрати, ми отримаємо суму в 400 тисяч гривень.
Зазвичай дуже важко отримати фінансування для таких справ, тому що існує чимало незаконних або примарних організацій. Я є частиною однієї з найбільших легальних організацій з допомоги тваринам, і нам знадобилося багато часу, щоб отримати довіру і підтримку людей.
Наразі ми отримуємо пожертвування з усього світу. Однак ми не отримуємо нічого з України. Люди тут не віддають кошти на порятунок тварин і це засмучує. За 2 роки з того моменту, як я зробив рахунок для пожертвувань в одному з українських банків, на ньому опинилося загалом 2 700 гривень від пари-трійки людей. Квитки на літак для левів коштували 13 тисяч доларів − 2 тисячі гривень в цьому випадку − занадто маленька сума. Мені б дуже хотілося, щоб український народ більше турбувався про тварин.
Рани в дорозі
Ми виїхали із Самбора приблизно о 16:30 і дуже тішилися, що нарешті відвеземо наших «кошенят» до Південної Африки. Проїхавши Львів, наша команда зупинилась щоб поїсти і перевірити стан левів: вони були під анестезією, щоб полегшити транспортування і уникнути панічних атак під час подорожі. Щойно ми відкрили двері фургона, то побачили, що усе всередині залите кров’ю.
Левиці стало страшно, і вона почала потроху божеволіти. Чарлі роздерла собі пащу і ніс, але найгірше − вона майже розірвала на шматки свої лапи.
Левиця на ім’я Чарлі була серйозно поранена. Ми думаємо, що вона почала відходити від анестетика і прокинулась. Оскільки Чарлі перебувала в обмеженому просторі клітки, до того ж в самому кінці вантажівки, куди майже не потрапляє світло, найімовірніше, їй стало страшно, і вона почала потроху божеволіти. Чарлі роздерла собі пащу і ніс, але найгірше − вона майже розірвала на шматки свої лапи.
Левиця втратила багато крові. Ми почали серйозно перейматися за її життя. Треба було негайно отримати кваліфіковану ветеринарну допомогу, тому ми дзвонили всім, кого знали, і ці люди, зі свого боку, дзвонили всім, кого знали. Так нас зв’язали із власницею кінно-спортивного комплексу «Магнат» Наталією Поповою, яка взяла слухавку і сказала: «Прямуйте до Борисполя, і ми полагодимо ваших левів».
На вулиці було −7 градусів, давати багато анестетиків левам небезпечно, а в таку погоду тим паче. Однак ми прийняли рішення ввести їм снодійне знову, швидко вимили кров та наклали шви на рани Чарлі. Вірогідність, що вона прокинеться наступного ранку, була все меншою. Але ми вчасно доставили її до лікарів, і левицю вдалося врятувати. Якими ж ми були щасливими після безсонної ночі, коли побачили, що всі чотири леви вранці із задоволенням п’ють воду!
Шлях повітрям
Єдина авіакомпанія, яка перевозить таких великих тварин, як леви, − Turkish Airlines. Є один літак, що прибуває в Україну щодня і завантажує платформу, яку можна заповнити ящиками, тваринами, різними продуктами абощо.
Ми летіли з пересадкою в Стамбулі й чекали на прямий рейс до Йоганнесбурга протягом 12 годин. У мене не було турецької візи, тому мені довелось залишитися в аеропорту, поки моя партнерка Аня відвозила левів до ветеринара. Потім на нас чекали ще 10 годин польоту. Пусте, що ми були виснажені, єдине, що нас турбувало, це: «Як там наші малюки?». Відтоді як ми завантажили їх у клітки для транспортування в Самборі й допоки дісталися до Південної Африки, минуло 76 годин.
Нарешті ми приземлилися в Йоганнесбурзі. Після посадки в салон зайшла жінка з митного контролю і закричала на весь літак: «Де той хлопець з левами?!». Я побіг до неї крізь натовп людей, що готувалися покинути літак.
Якщо чесно, я дуже хвилювався за Чарлі, адже ми не знали, як вона пережила політ. Коли наша команда наблизилась до платформи, я побачив Каї, Натана, Луку, проте не міг побачити поранену левицю − вона лежала.
Ми не могли розгледіти: вона підняла голову чи ні. Але щойно ми підійшли ближче, вона зробила зусилля, щоб встати на свої поранені лапи, і їй вдалося сісти. Тоді я заплакав. Вона була жива, але дуже виснажена.
Ми пересіли в менший літак, щоб дістатися до міста Порт-Елізабет, а звідти на машинах до кінцевої точки маршруту − заповідника «Kragga Kamma Game Park».
Тепер вони опікуються нашими левами, хоча спершу не хотіли їх приймати, адже звірі були народжені в неволі, а отже мають жити окремо від інших левів, на огородженій території. Я розповів їм нашу історію і вмовив взяти левиць. Після почутого вони не змогли відмовитись.
Коли я побачив їх через місяць, то вигукнув: «Ех, зараз вони вже не малята!». Мені ж у відповідь сказали, що навпаки, лише зараз їм повернули дитинство.
Заповідник збудував для них огорожу площею близько 1,4 га. Коли я побачив їх через місяць, то вигукнув: «Ех, зараз вони вже не малята!». Мені ж у відповідь сказали, що навпаки, лише зараз їм повернули дитинство.
Тепер їм справді добре. Вони навіть трошки розтовстіли − спершу їх надто балували їжею, а тепер посадили на дієту. Найважливіше те, що тепер вони сповнені сил. Люди можуть чути рев левів на відстані 8 кілометрів. Коло території заповідника є декілька будинків. Одна жінка, що живе поряд із заповідником, сказала власникові Краґа-Магги, що, коли наші леви рикають, їй здається, що вони просто поруч із будинком: «Вони такі гучні! Ви можете відчути звукову хвилю їхнього голосу».
Поточні проекти
Зараз ми займаємось переговорами, щоб купити величезну територію в 124 гектари землі в Південній Африці, щоб перевозити туди врятованих тварин.
Є ще 5 левів з Покровського зоопарку, а також 11 ведмедів, які чекають на визволення і переїзд до країн з необхідними умовами для їхнього проживання. На жаль, один з левів загинув від голоду до того часу, як ми змогли отримати дозвіл на його перевезення.
Крім того, ми домовилися про передачу 2 циркових ведмедів з Одеського цирку: двоє сестер-ведмедиць у віці 24 років. Все своє життя вони прожили в маленьких ящиках для транспортування, їх випускали звідти лише на час тренування чи виступу на сцені. Для ведмедиць ми будуємо огорожі в одному із заповідників у Румунії.
Аня, моя партнерка і частина організації, розробляє шкільну програму в Самборі, щоб навчити дітей правильно поводитися з вуличними котами та собаками, пояснити, якою жорстокою є експлуатація диких тварин у цирку та в окремих зоопарках. Програма читатиметься на регіональному рівні, але ми будемо розширювати її на більшу кількість міст, щоб виховати свідоме покоління, яке не допустить жодного насильства над тваринами.
Якщо ви маєте бажання допомогти Ліонелю та Ані рятувати тварин з жахливих умов приватних зоопарків, ви можете надіслати будь-яку суму на рахунок організації для фінансування спецоперацій з порятунку. Детальніша інформація за посиланням.
