[ads-pc-2]

Від повного виснаження та апатії до гіперзбудження та панічних атак. Що таке жити в двох крайнощах – з діагнозом «біполярний афективний розлад» –  Inspired розповіла художниця та ілюстраторка Настя Клименко.

---

Я була абсолютно божевільним підлітком. Дивно, що я вижила, з огляду на те, як себе поводила. Я думала, що безсмертна. Але були й суїцидальні думки і навіть кілька спроб – тоді я все це «списала» на підлітковий вік. Це був такий час, коли до психологів чи психіатрів не йшли, бо боялися, що поставлять на облік, закриють у лікарні.

Вперше з проблемою психологічного характеру я звернулася до лікаря 10 років тому. У мене було багато проблем, і з шлунком, і з горлом, але головне – панічні атаки і тривога. Вислухавши мене, психолог порадив звернутися до психіатра. Я так і зробила, і спеціаліст говорив зі мною три години. Тоді вперше я дізналася про підозру на біполярний афективний розлад (прим. – БАР – психічний розлад, що проявляється чергуванням маніакального та депресивного стану).

Але щоб поставити діагноз, потрібно спостерігати за станом людини тривалий час. Адже психіатр спочатку ставить діагноз із твоїх слів, з того, що ти розповідаєш про своє життя. Немає ніяких лабораторних досліджень, які можуть діагностувати цю хворобу. Фахівці лікують той орган, який не бачать. Але тоді я не повірила діагнозу. Хто хоче вірити, що він хворий?

До того ж лікар був специфічний, він прописав ліки, які мені не підійшли, від них нудило. У відповідь на скаргу він сказав, що можемо зменшити дозу або навпаки збільшити. Мені постійно було погано, я важила 38 кілограмів і не могла нормально їсти.

У тому, що лікар мені не підходить, я ще раз переконалася, коли він випадково зустрів мою маму. Його кабінет розташований недалеко від домівки моїх батьків, а я тоді жила в них, тому що не могла бути вдома сама, а чоловік був на роботі. Зустрівши мою маму, психіатр сказав їй, щоб вона припинила про мене дбати, мовляв, тоді я швидше вилікуюсь. Коли я це почула, то більше не могла вірити в його діагностичні здібності.

---

Тоді мені просто допомогли антидепресанти. Особливість біполярного розладу – в тому, що є два полюси – депресивний і маніакальний. Бувають ще змішані стани. Про депресію всі більш-менш знають – це коли немає сил на буденні речі, постійна апатія і втома. Манія – це навпаки, такий стан, коли здається, що можеш все! Ти дуже активний, схвильований, берешся за все, бо думаєш, що ти бог, а богу ж навіть спати не потрібно.

Наступні 10 років у мене були такі епізоди, але я вважала, що це просто мій характер. У мене була яскраво виражена манія, коли я розлучилася з першим чоловіком і залишилася сама. Я працювала продюсером фотографа. В той період я думала, що я володарка світу, магічна жінка. Було чітке відчуття, що в мене все вийде, я зроблю успішний бізнес, зароблю купу грошей. Навіть якщо куплю лотерейний квиток, то обов’язково виграю.

Люди в такій фазі доходять до того, що бігають по вулиці й усіх благословляють. Таких терміново госпіталізують, бо вони «втратили критику», тобто не відрізняють здоровий стан від хворого. Дуже важливо розділяти фазу, коли ти розумієш, що на тебе впливає захворювання.

Був момент, коли я забрала додому купу котів із хворобами, була впевнена, що всіх вилікую, бо я крута, в мене є особливі навички. Я доклала максимум зусиль – але я не бог, не вмію оживляти. Зараз у мене шість котів, двоє кошенят померли.

Потім мене накрила депресія. Я не вставала з ліжка. Могла піднятися, лише щоб почистити зуби, бо розуміла, що це максимум дій на сьогодні. Сил немає, мотивації нуль, хочеться повіситися.

Тоді я згадала, що мені колись ставили підозру на «біполярку». Я знайшла групи підтримки БАР на фейсбуці, написала пост і попросила порадити лікаря. Одна з учасниць групи дуже докладно мені розповіла про свою лікарку – і я захотіла до неї на прийом. На той момент депресія минула, почалася гіпоманія – я була дуже веселенька. Лікарка прописала мені нейролептик і вирішила поспостерігати за моїм станом, щоб згодом поставити діагноз.

---

Нейролептик або антипсихотик гасить яскраві емоційні сплески, пацієнт фізично почуває себе краще. «Біполярників» можуть переслідувати запахи, дивні думки, ідеї, страхи. Уявіть, що дістаєте намисто з коробки, а воно дуже заплуталося. Не розумієш, з якого боку почати розплутувати. Саме так відбувається з думками в голові. Антипсихотик це глушить.

Моя депресія тривала майже рік, два тижні тому почалася манія. Якби я не була діагностована, не спостерігалася в лікаря, не знаю, чим би це закінчилося. Я би вже перетворилася на ганчірку. Три дні не спала, бо не брало снодійне. Голова кипіла, очні яблука горіли. Я знала, що якщо в цьому стані зіткнутися з кимось в конфлікті, не зможу тримати себе в руках. Тому я не виходила з дому, поки не подіяли препарати.

Для постановки діагнозу БАР1 (прим. – маніакальні епізоди змінюються важкими депресіями) достатньо однієї манії. Ця була найсильніша. Тепер діагноз підтверджений.

Я почала спати добре тільки пару днів тому. Для заходу на новий стабілізатор настрою (ще один вид препаратів, важливий для «біполярника») потрібен час. Це як знеболювальне – якщо застосовувати дуже сильні препарати, чутливість буде падати. Так сталося і зі мною, в якийсь момент препарати перестали допомагати незалежно від дозування. Було відчуття, що я божеволію. О шостій ранку я написала лікарці, домовилися про візит. Не знала, як доїду, бо мене трусило, я не могла сидіти на місці. Ми тоді застрягли в заторі, мій чоловік залишився за кермом, а я вийшла на тротуар і ходила колами.

---

Моє лікування недешеве – прийом у психіатра коштує 500-700 гривень, кожен препарат – стільки ж. Зараз витрачаю на препарати до 2000 гривень щомісячно. Я відвідую психіатра нерегулярно, лише тоді, коли відчуваю потребу. Але ми з нею постійно на зв’язку, це дуже важливо. Коли вона виписала мені новий нейролептик, то дзвонила і перевіряла вранці і ввечері. Лікар стає майже родичем.

Серед немедикаментозних методів підтримки я виділили кілька, ефективних для мене:  

– писати листи підтримки собі, потім я читаю їх вголос

– йога і медитації

– метод розслаблення за Джейкобсоном (прим. – розслаблення і напруження м’язів тіла по черзі)

– життя за чітким розкладом – у мене по всьому дому нотатки з нагадуваннями

– робота з психотерапевтом (найкращий варіант – в когнітивно-поведінкової терапії)

– спорт

– чітко говорити близьким про те, що з тобою відбувається

– група підтримки. Мені сильно допомагає наша група «біполярників» у Facebook.

Мій чоловік дуже підтримує мене. Був момент, коли я думала, що він від мене піде. Я реалізуюся через дію, але під час депресії діяти не можу. Я щоранку казала йому: «Діма, напевно, ти підеш, бо я нічого не роблю. Я лежу, не можу працювати, навіщо комусь потрібна така людина». Він все це витримує, каже, що любить мене, що буде завжди поруч. Мені пощастило.

Люди з психічними розладами ранимі, тому є речі, які не варто говорити, – вони знецінюють. З власного та досвіду знайомих можу порадити не казати таке:

• «Та це в тебе просто від ліні».
• «Іди працюй, у тебе нормальне життя».
• «З жиру бісишся».
• «Солдатам руки і ноги відриває, але живуть же якось, а в тебе все на місці».
• «Брешеш ти все, ти добре виглядаєш і на фото посміхаєшся».
• «Іди на спорт, сядь на дієту (чи облиш її), стань сироїдом».

Є ще «лайтові» варіанти знецінювальних коментарів:

• «Зараз повний місяць, місяць у скорпіоні, місяць зростає чи спадає – і всіх ковбасить, навіть мене».
• «Я тебе розумію» (тому, хто не має біполярного розладу чи іншого психічного захворювання, складно зрозуміти).
  

Що варто говорити:

• «Я тебе підтримую, обіймаю, я готова / готовий з тобою сходити до лікаря, зварити тобі кашу, помити посуд, обійняти міцно і не відпускати, поки тобі не стане краще».

Я не раз стикалася з нерозумінням. Наприклад, ходила до терапевтів з проблемами зі здоров’ям, попереджала, що в мене біполярний розлад, щоб узгодити виписані препарати з тими, які вже приймаю. Деякі реагували непрофесійно: «Боже мій, ви така молода, що ж це з вами сталося?». Або починали давати поради: «Вам варто зайнятися танцями, піти погуляти», «народити дітей», або навпаки, «не народжувати дітей». Намагаюся до таких лікарів не звертатися.

---

Я малюю з дитинства, постійно займаюся творчістю, тому виражаю свій стан через фейси, бодіарт, колажі, картини, грим. Я закінчила економічний факультет і не шкодую, бо ці знання допомагають мені в житті. Для мене важливо розуміти, як я можу монетизувати свою творчість. Продаю роботи на спеціалізованих сайтах, фотобанках, для закордонних галерей, займаюся цим з 2012 року.

Я почала активно писати про свій біполярний розлад в соціальних мережах. По-перше, тому що в мене буває манія і мені треба себе чимось зайняти. По-друге, тому що я відчуваю, що інформації про БАР все ще мало. Я намагаюся допомогти, поінформувати. По-третє, я зробила «камінаут» і тепер мені не потрібно брехати про свій стан. Коли хтось дзвонить по роботі, пропонує зйомку, мені більше не треба відбріхуватись, що я застудилась чи отруїлась. Я кажу як є.

До мене звернулося більше 20 людей, у яких є певні труднощі із психічним здоров’ям. Можливо, після моїх порад вони підуть до лікаря і їхнє життя покращиться.

Я сприймаю свою хворобу як цукровий діабет – я її не приховую, але при зустрічі про це не кричу. Це моя особливість, історично склалося так, що це сприймається як щось стигматизоване. Я не погана через «біполярку» і не хороша завдяки їй. Я просто ось така.

---

Біполярним розладом зараз називають легкий прояв маніакально-депресивної хвороби. На одному полюсі цього захворювання легкі прояви, а на другому – дуже важкі. Це розлад настрою. Його називають біполярним, бо людина може перебувати або в маніакальному, або в депресивному стані. При манії людина знаходиться в крайньому збудженні, вона вважає себе Наполеоном або Королем Індії. При депресивному стані вважає, що винна у всіх бідах світу і повинна померти.

У цього захворювання є ще змішаний стан, коли симптоми депресії і манії або гіпоманії співіснують в один і той же період часу або дуже швидко чергуються.

Є характерний темперамент, який теж можна віднести до біполярного спектру, – це емоційно нестійкі особи. Тому перед тим як поставити діагноз, лікар завжди спостерігає, чи є періоди піднесеного або пригніченого настрою, які тривають не менше ніж два тижні.

Гіпоманія – активний настрій, втрата необхідності відпочивати. Людині здається, що їй не потрібно спати, що вона може гори звернути. Це було б добре, якби не було сумно. Тому що пацієнт починає влазити в якісь проекти, недооцінювати ризики, наприклад, набрати кредитів. А коли ця фаза закінчується, виникає думка: «Господи, куди я вліз? Як я це все віддаватиму?».

Якщо ми говоримо про маніакально-депресивну хворобу, то мова йде про хронічний, періодично прогресуючий стан. Це може призводити до змін в клітинних структурах мозку, вони можуть атрофуватися. Отже, завдання лікування полягає в трьох позиціях. Перша – усувати гостру симптоматику, друга – домогтися стійкої ремісії (прим. – стан, коли людина може обходитися без симптомів, жити нормально). І третє – попередити повернення до такого стану. Бо кожен наступний рецидив важче лікувати, він викликає більш руйнівні наслідки в мозкових системах.

Якщо є підозра, що ваш родич або друг має таке захворювання, то є сенс поговорити з такою людиною, щоб пояснити, що вольовим зусиллям «взяти себе в руки» це захворювання не усунути. Це як дірка в зубі: самим тільки бажанням «заростити» її не вийде. Треба піти до стоматолога, і в цьому й полягає вольове зусилля. Не потрібно підміняти поняття.

Але в гіпоманії людина рідко слухає настанови, каже: «Ви самі хворі, а в мене купа енергії і планів». Люди в депресивному стані охочіше йдуть на контакт, і це треба використовувати.

Дуже важливою є самоосвіта. Раджу тим, хто цікавиться цим питанням, шукати інформацію на сайті Американської психіатричної асоціації. Якщо просто піти на форуми, які не модеруються фахівцями, там можна такого начитатися, що волосся дибки стає. Звертайтеся за порадами до професіоналів, і ви отримаєте ефективне лікування.

 

Фото та ілюстрації: Анастасія Клименко