[ads-pc-2]

2 листопада вперше в Україні відбудеться виступ бельгійського музиканта J. Bernardt, більш відомого як Йінте Депре – учасника гурту Balthazar. У нас була змога взяти в нього інтерв’ю і розпитати про мотивацію створення сольного проекту, очікування від майбутнього концерту в Києві, улюблену музику та плани на майбутнє.

Часто виникає запитання, чому проект Йінте називається «J. Bernardt». Музикант пояснює це тим, що у нього насправді чотири імені, і Бернард – якраз четверте, в честь якого він і назвав свій проект. Коли Йінте п’яний та веселий, то друзі кличуть його Бернардом.

– Як довго ти готувався до створення проекту J. Bernardt? Що стало основним поштовхом для цього?

– Ну, насправді, я почав працювати над сольним проектом не так давно – ми відіграли наше перше шоу близько року тому. Я почав писати пісні для J. Bernardt, коли ми закінчили останній тур із Balthazar, це було приблизно 2 роки тому. Тому я написав музику за дуже короткий термін – за один рік: я маю на увазі всю музику для альбому “Running Days”. Моя головна мотивація? Хм… Причина, чому ми зробили перерву з Balthazar, – спробувати робити якісь інші речі та здивувати себе. Balthazar – це більше інді-рок, більше така собі «групова» річ. Тому мені було цікаво спробувати себе трохи в r’n’b, різній електронній музиці. Коли я почав створювати музику для сольного проекту, то не мав якихось великих планів. Але це перетворилося в повноцінний альбом, і тепер я маю тур Європою на його підтримку. Радий, що цей процес тривав не довго :)

– Як ти думаєш, успіх Balthazar вплинув на успіх проекту J. Bernardt?

– Однозначно, я думаю. На момент створення J. Bernardt у нас вже була досить велика база фанів гурту Balthazar, що автоматично полегшує пошук своєї аудиторії і зв’язок із нею. Я маю на увазі, що ми вже довели, що з Balthazar ми можемо писати музику. Так, наприклад, я впевнений, що, якби ми з Balthazar раніше не виступали в Україні, я, мабуть, не потрапив би сюди в рамках туру J. Bernadt.

– Чи члени гурту Balthazar конкурують один з одним зі своїми сольними проектами? Чи ви підтримуєте один одного?

– Музика – це не змагання. Цікаво те, що коли ви з гуртом пишете разом музику протягом такого тривалого часу (Прим. – 13 років), то ви сприймаєте один одного вже як належне. Тому, коли я почув і побачив Warhaus або Zimmerman, я був надзвичайно приємно вражений, наскільки добре це було, це геніально! Так, ми однозначно підтримуємо один одного, і я дуже радий бачити, наскільки талановитим є кожен з нас, і наскільки ці проекти – різні історії для кожного з нас. Я маю на увазі те, в чому полягає мета музики? Це, власне, створення музики і знаходження зв’язку з людьми – це саме те, що ми і робимо, чи разом, чи кожен окремо зі своїм проектом.

Музика – це не змагання.

– У тебе вже є ідеї для наступного альбому? Чи ти задумувався над тим, щоб записати яку-небудь пісню у колаборації з іншими виконавцями?

– Ну, у мене вже є декілька нових пісень, які ми іноді граємо в цьому турі. Якщо перший альбом я записував самостійно, то для роботи з другим альбомом мені було б цікаво попрацювати з іншими людьми – у цьому і полягає перевага сольного проекту. Ви можете грати самостійно, ви можете кооперуватись з іншими людьми, що додасть альбому певних особливостей. Я ще не знаю точно, але, можливо, це буде реп-альбом, а може й фольклорний.

– Що тобі найбільше подобається у тому, щоб бути музикантом?

– Я гастролював протягом останніх 7 років без упину і в перервах робив музику. Я думаю, що в мене вже залежність від цього всього процесу. Якщо б я був у студії весь час, я б страшенно нудьгував, тому тур – це як велика вечірка і святкування того, що ви робите якісь речі. Але вечірки також втомлюють. І ви створюєте нову музику. Тому це все поєднано, і тут важливо варіювати. Це чимось схоже на втечу від одного до іншого.

– Яка найбільш дивна річ трапилася з тобою під час гастролей?

– (задумався) Нещодавно ми виступали в Румунії в рамках туру. Я вперше побував в цій країні. Ми не знали, але виявилось, що пісня “Wicked Streets” грала там на радіо, тому було дуже неочікувано бачити, як всі підспівують на концерті. Я маю на увазі, що я ж ніколи не був там. В таких країнах як Німеччина, Нідерланди чи Франція, можна трохи передбачити, яким буде шоу і які будуть відвідувачі. Тому з Румунією це було дуже дивно. Ми також грали в Стамбулі на фестивалі на даху, і я знову ж таки не знав, чого чекати. Мені дуже подобаються такі сюрпризи – ви думаєте, що ви будете грати перед 20 особами, а потім виявляється, що послухати вас прийшов цілий натовп людей.

– Основна тема альбому “Running Days” – це кохання. Чому саме?

– Ну, перш за все я думаю, що поп-музика співається про кохання. Тому що це одне з найважливіших речей у нашому житті, чи не так? Але якщо брати суб’єктивний фактор, що я пройшов через розрив з дівчиною, – і я написав альбом, тому що мені потрібно було це все випустити з себе. Тож я написав про це пісні. Це свого роду рефлексія на все, навіть на моє життя в цілому, на всі, що зі мною відбулось за ці 30 років. Це досить особистий альбом.

Любов – одна з найцікавіших речей у нашому житті. Це єдине, що змушує нас рухатися.

– Як виглядає твій стандартний день під час туру?

– Варто почати з того, що в мене немає нормованих днів в турі. І, по-друге, на це впливають певні фактори. Зараз ми постійно в дорозі. Виглядає все приблизно так: ви прокинулися, заходите в автобус і їдете до наступного міста. В автобусі я переважно або сплю, або дивлюся щось на Netflix. Зараз я дивлюся серіал “Taboo”, він мені дуже “зайшов”. Коли приїжджаємо в місто, іноді маємо змогу погуляти, іноді доводиться давати інтерв’ю (сміється), потім робимо саунд-чек – загалом день в турі дуже короткий. Ввечері ми виступаємо з шоу, а потім, як правило, йдемо на вечірку. Таким чином ми намагаємось святкувати те, що ми зробили альбом, що ми щойно дали концерт. Ця частина є надзвичайно приємною. На вечірках ми п’ємо, зазвичай багато п’ємо і потім я стаю веселим Бернардом :) Оскільки ми в турі, то з наступного дня починається все знову.

– У лютому 2016 року Balthazar вже були у Києві. Через тиждень ти повернешся до Києва, але цього разу вже зі своїм сольним проектом. У тебе є якісь очікування від концерту, міста, аудиторії?

– Так, у мене дуже багато очікувань – перш за все, люди. Я не знаю, скільки квитків на концерт вже продано, але я просто сподіваюсь, що люди все ще пам’ятають мене з Бальтазару і вони кажуть щось на кшталт: «О, так, минулого разу було суперкруто, купімо квитки», але я не знаю, як все є насправді. І я знаю, що ми гратимемо в клубі Sentrum – я знаю це місце ще з минулого разу, тому має бути круто. І, наскільки я пригадую, то люди в Києві сповнені ентузіазму. Мені це дуже подобається, тому що іноді виконавцям доводиться “розкачувати” людей, вони спочатку виглядають трохи збентеженими і не танцюють з першої пісні. Але в Києві я впевнений, що буде магія та феєрверки.

– І останнє запитання – що зараз у твоєму плейлисті?

– Хороше запитання (сміється). Дай гляну (переглядає Spotify), бо в останні дні я не слухав багато музики, якщо чесно. Вчора я послухав новий альбом Warhaus. Решту, що я слухав нещодавно – це все через мого турменеджера, який є фаном реґґі – переважно він включає музику. Тому я слухав реґґі, яке я ненавиджу – ці останні кілька днів моє життя було жахливим. Щодо бельгійських виконавців – то я слухав Vuurwerk (VRWRK), вони випустили тиждень тому свій перший альбом. І MGMT – у них з’явилася нова пісня. Я насправді не дуже оригінальний – зазвичай я просто відкриваю Spotify і слухаю “New Releases”. Я багато слухаю старої музики – наприклад, Kraftwerk, їхні пісні тривають по 10 хвилин кожна, якраз дуже зручно слухати в дорозі.