Грав найманого вбивцю: Як українець підкорює кінематограф у Колумбії
Грав найманого вбивцю: Як українець підкорює кінематограф у Колумбії
Ростислав переїхав до Боготи 4 роки тому
[ads-pc-2]
Ростислав Калацинський (сценічне ім’я – Rostyslove) – журналіст, музикант та актор. Переїхав до До Колумбії, там одружився та вступив до місцевої філії всесвітньо відомого музичного коледжу Берклі. Знімається в серіалах і має власний проект «Chao Ucrania, Hola Colombia», у якому розповідає колумбійцям про Україну, а українцям про Колумбію. З Inspired Ростислав поділився досвідом стажування за програмами AIESEC, розповів про можливості для молоді в Колумбії та пояснив, за що варто цінувати українські дороги.
Переїзд у Колумбію
Для того щоб виїхати в Колумбію, потрібна насамперед віза. Незалежно від того, це звичайна подорож чи робота – віза обов’язкова. Коли я подавав документи чотири роки тому, я їх надсилав у Варшаву, бо в Україні посольства не було. Зараз весь пакет можна надсилати в електронній формі й оплачувати теж онлайн. Коли моя мама із сестрою приїжджали, то я їм усе оформлював сам віддалено. Для цього потрібні були лише запрошення (оформив у нотаріуса), номер паспорта, вписати, хто оплачує поїздку, та надати відповідні документи. Я це все відсканував і надіслав.
Щоб переїхати в Колумбію, я подавався по програмі AIESEC. Це міжнародна організація, представництва якої діють у 126 країнах світу. Є різні напрями, за якими можна стажуватися та працювати за кордоном. Я подавався за двома напрямами: викладання іноземних мов та журналістика. Спочатку мені запропонували контракт в Індію, але я відмовився: не планував там жити чи працювати. Подорожувати – так, але не жити. Сказав, що хочу лише в Латинську Америку.
Зарплату мені запропонували у розмірі 700-800 доларів. Це було дуже круто: закінчуєш університет і отримуєш хорошу, нормально оплачувану роботу. Я міг подорожувати: поїхати в Бразилію, Перу чи інші країни.
Цей контракт шукали досить довго – місяці три. Ми підбирали різні пропозиції, потім мені телефонували по скапу й проводили інтерв’ю. Дехто з роботодавців хотів побачити ще якісь документи – сертифікат про навчання і міжнародний сертифікат англійської мови. Тому я здав IELTS. Вони ще розглянули резюме, подивилися, чи є досвід. І все – мене прийняли.
Мені дуже сподобався job offer. Я його підписав, прикріпив пакет необхідних документів, оплатив візу – і поїхав. Згідно з умовами AIESEC, потрібно було ще оплачувати квитки. Квиток можна брати тільки в одну сторону, адже ти їдеш на певний час працювати, і на кордоні проблем немає.
Я працював у Посольстві США – викладав англійську мову для колумбійців. Також вів курси у Червоному Хресті, жіночому департаменті ООН. Зарплату мені запропонували у розмірі 700-800 доларів. Це було дуже круто: закінчуєш університет і отримуєш хорошу, нормально оплачувану роботу. Я міг подорожувати: поїхати в Бразилію, Перу чи інші країни.
Навчання в Колумбії
Зараз я знову навчаюся в Колумбії. Моя пристрасть – це музика та гра в кіно. Багато чого я вже вмів сам: знімати, монтувати, писати пісні, співати. У Боготі зробив кілька кліпів. В одному з них навіть знялася моя дружина – Анна.
Однак я відчув, що потрібно поглибити знання, попрацювати з хорошими наставниками, творчими командами. Тому вирішив знову вступати до університету.
Взагалі в Колумбії дуже складно з навчанням, бо всі заклади платні. Єдиний безкоштовний навчальний заклад – SENA, але туди на державну форму навчання можуть вступити тільки діти-сироти й малозабезпечені.
Мій університет називається EMMAT (Escuela de Música, Medios, Arte y Tecnología). Це Школа музики, мистецтв та технологій, філія університету в Берклі (Бостон, США) – Berklee College of Music. Потрібно навчатися чотири роки – після цього отримуєш диплом про вищу освіту. Це найдорожчий комерційний університет з музики, ціни просто неймовірні. У них є філіали – крім Боготи, в Австралії, Еквадорі й Іспанії. Можна навчатися два роки в одній з країн, а потім їхати на два роки в іншу. Однак я цього поки не збираюся робити – наразі трохи інші пріоритети. У цьому університеті, незважаючи на високу вартість навчання (1 семестр – $2 000), є кілька стипендіальних місць. На весь курс їх може бути 3-4. Умови вступу рівні для всіх – продемонструвати максимум з гри на інструментах, співах тощо – залежно від напрямку.
Кожен семестр іспити. І тут складно. Якщо не отримав необхідних навичок, то маєш повторити курс. Тобто окремо оплатити цей предмет ще раз.
Наразі навчаюся на контракті. Я офіційно тут влаштований, тож у мене є страховий пакет і знижка в 15%. Тобто за семестр я плачу близько $1600. Семестр тут триває 4,5 місяця.
Університет як зовні, так і всередині дуже крутий. Тут є всі необхідні інструменти: фортепіано, басові гітари, гітари, всі перкусійні інструменти. Усе, що ти хочеш, тут є. І всім цим можуть користуватися студенти. Просто приходиш, даєш картку ID і кажеш, що тобі потрібно потренуватися на тому чи іншому інструменті, береш його і йдеш.
Якщо ти живеш в певному районі, у тебе зарплата може бути нижчою, ніж якби ти був вихідцем з іншого району. Аналогічно з оплатами послуг. Наприклад, якщо я живу в районі «трійка» або «четвірка», я буду платити за воду по середніх мірках – приблизно $20 на місяць. Якщо я живу в «п’ятому» чи «шостому» рівні, то ця сума зростає до $80.
У нас є цілий клас, де зібрано 40-50 перкусій. Ми граємо на них. Також університет має власну студію звукозапису. У нас є два факультети: сучасної музики (мій) і продакшн (випуск, створення музики). Там теж є студія, де можна записуватися. Там я записав одну з останніх своїх пісень, «Gordita». Із цією студією мені навіть дешевше виходить – потрібно платити лише за роботу звукорежисера, а сама студія – попрацювати в програмі, звести мелодію, попрактикуватися – надається безкоштовно.
Взагалі в Колумбії дуже складно з навчанням, бо майже всі заклади платні. Один з безкоштовних навчальних закладів – SENA, але туди на державну форму навчання можуть вступити тільки діти-сироти й малозабезпечені. Там представлені майже всі спеціальності – від музики до журналістики чи політології. Але вчитися потрібно серйозно – складати всі іспити, регулярно відвідувати заняття, знати англійську.
Є дуже розкручені університети: «Javariana» та «Los Andes» (La Universidad de los Andes). Там ціни неймовірні – від 3-4 тисяч доларів до 6 (за медичний факультет).
У принципі, вся Колумбія і її столиця Богота зокрема поділені на соціальні рівні. Для мене це жахливо звучить, але це факт. Наприклад, якщо я живу в районі «трійка» або «четвірка», я буду платити за воду по середніх мірках – приблизно $20 на місяць. Якщо я живу в «п’ятому» чи «шостому» рівні, то ця сума зростає до $80. Хоча вода та сама, та й послуги також. А в останньому рівні потрібно платити вже $160 тільки за воду. У кожному будинку є «seguridad» – це охорона, і треба платити $30 охоронцям. Але якщо ти живеш в іншому рівні, та ж сама послуга вже обходитиметься в $300 на місяць!
У Колумбії місцевій молоді пробитися нелегко. Це залежить від того, скільки ти сам або твої батьки заробляють. Немає такого, як в Україні – безліч університетів з різними державними місцями на всякі спеціальності. Тут два університети на всю країну, де може бути безкоштовне навчання. Тому багато громадян шукають можливості навчатися за кордоном.
Також я помітив, що тут в університетах обов’язкова англійська. В усіх. Без знання мови неможливо отримати диплом.
Можливості для творчості
У Колумбії дешевше знімати, робити кліпи чи писати музику, тому сюди їде багато кінокомпаній зі США. Тут якось навіть знімали частину фільму «22 милі» з Марком Волбергом («Трансформери», «Відступники», «Макс Пейн», «Третій зайвий»). Перекривали вулиці, виставляли на вулиці купу апаратури. Знімається багато міжнародних телесеріалів. Наприклад, я грав роль у серіалі «Королева півдня» (друга частина), де зіграв роль другого плану – був найманим убивцею, мафіозним авторитетом. Творці проекту зняли розкішний будинок для своєї локації і знімали там тиждень, потім ще один – і так далі. Тобто тут можна знімати й не хвилюватися, що ви на один день затримаєтеся зі зйомками, бо потрібен ще один кадр.
у Колумбії ж за зйомки в масовці платять $20-30 на день. Якщо в тебе роль другого плану або якась реклама, оплата може стартувати від $200. Якщо ти стаєш обличчям реклами, це вже від $1000.
Кастинги в Колумбії нічим не відрізняються від українських. Тут теж є менеджери, які розміщують інформацію про акторів на свою сторінку, а вже кастинг-менеджери та режисери дивляться, чи підходиш ти по типажу, й запрошують.
Не знаю, які зараз розцінки в Україні (більше трьох років там не знімався), у Колумбії ж за зйомки в масовці платять $20-30 на день. Якщо в тебе роль другого плану або якась реклама, оплата може стартувати від $200. Якщо ти стаєш обличчям реклами, це вже від $1000. Якось я знімався для банку – це тривало 16 годин, без перерв. Із цих 16 годин 8 ми танцювали – ледь не вмер на цих зйомках, але гонорар був хороший.
Розмір гонорару у фільмах дуже залежить від твого бекграунду – чи ти вже знаний актор, чи початківець, як ти граєш і ведеш себе в кадрі. У серіалі, де я знімався, був один актор з Росії. Він отримував $300 за епізод. Епізод може зніматися 3-4 дні, але це не означає, що ти активно працюєш всі дні, тому що є купа інших акторів та моментів.
Побут
Те, що мене найбільше дивувало тут, – повільність. Коли йдеш у банк, то маєш собі планувати, що це займе годинку-півтори, бо всі працівники та люди навколо робитимуть усе в повільному темпі. Ти йдеш на касу в магазині – і можеш простояти там годинку, тому що «куди нам поспішати?» Можливо, це через погоду: холоду тут немає ніколи. У Боготі температура нижче 18 градусів не опускається, в інших містах – завжди +25 або +30.
У Колумбії жахлива транспортна система. Порівняно навіть з українською, у 100 разів гірша. Коли я приїжджаю в Київ, то насолоджуюся нашим метро. У Боготі з населенням 10 мільйонів громадян його просто немає. Автобуси переповнені. Щоб ви розуміли: автобуси там довжиною як два українських. Називаються transmilenio. Людей набивається неймовірно багато. Для мене це жахливий досвід. Через страшенну корупцію ніхто це питання не береться вирішувати.
У мене була машина. Ми з дружиною придбали авто, отримали права. Але потім відмовилися і від неї. По-перше, тут жахлива культура водіння. Ніхто нікого не пропускає, правил майже не існує. По-друге, місцевість – ніби гірська. Враження, ніби їдеш по серпантинній дорозі: вгору, вниз, різко вбік. Потрібно як не на зчеплення, то на гальма тиснути, щоб не врізатися в авто попереду. Це дуже виснажує. По-третє, для водіїв тут діє система парних та непарних днів. Тобто один водій може їздити на власному авто не більше чотирьох днів на тиждень. Якщо мені потрібно було поїхати в університет, я не міг цього зробити, бо був непарний день. Тому ми вирішили відмовитися від водіння, бо це було непрактично.
Один водій тут може їздити на власному авто не більше чотирьох днів на тиждень. Якщо мені потрібно було поїхати в університет, я не міг цього зробити, бо був непарний день.
У Колумбії дуже добрі, ввічливі та привітні люди. Усі намагаються допомогти, запитують, як справи. Якщо ти на вулиці запитаєш, у який бік йти, то розкажуть, покажуть, навіть якщо уявлення не мають, де та вулиця. Потім ти знову запитуєш, як дійти кудись, і до тебе звертаються: «Привіт, добрий ранок! Як справи? Який гарний день! Тобі он туди» – і так можна блукати пів дня. Але видно, що люди намагаються допомогти. У ліфті завжди вітаються, запитують, як день, як справи, потім ще скажуть «до побачення» і «нехай усе в тебе буде добре». Коли буду в Україні, пробуватиму впроваджувати цю традицію.
Фрукти, овочі тут цілорічно на кожному кроці. Це дуже зручно. Я не люблю ходити в супермаркет через черги. Зате майже все необхідне можна купити в маленьких магазинчиках чи прямо на вулиці. От захотів салат – і прямо на вулиці за 20 метрів можна придбати все – від петрушки до авокадо чи яєць. Їжа смачна, свіжа. Дуже великий вибір!
