«Досі ні з ким не зустрічаєшся?»: Чому бути самотніми – нормально
«Досі ні з ким не зустрічаєшся?»: Чому бути самотніми – нормально
Коли життя без пари – свідомий вибір, а коли – страх стосунків
[ads-pc-2]
Дослідження показують, що люди все частіше приймають рішення не заводити довготривалі стосунки і залишатися самотніми. Наприклад, дані U.S. Census Bureau показали, що з 1970 по 2010 рік кількість самотніх людей зросла з 28% до 44%. А Pew research center підрахував, що до того часу, коли сьогоднішнім представникам молоді виповниться 50 років, кожна четверта людина залишатиметься сама і ніколи не буде в шлюбі.
Та незважаючи на це, люди, які обирають життя без пари, стикаються з постійним соціальним тиском – переконана дослідниця соціальної психології з Гарвардського університету Белла де Пауло. Вона ввела у вжиток термін синглізм – на позначення стигматизації і дискримінації самотніх дорослих людей, стереотипних уявлень про тих, хто живе без пари. Де Пауло стверджує, що самотні люди стикаються з проявами дискримінації і в суспільному, і в особистому житті – починаючи запитаннями в дусі «коли вже заміж/одружуватись?» або «чому в тебе досі немає хлопця/дівчини?» і закінчуючи тим фактом, що роботодавці охочіше просять людину без сім’ї працювати на вихідних або на свята.
Разом з психотерапевткою розбираємося, чому зараз все більше людей обирає життя на самоті і коли це нормально.
Тася Осадча
Лікарка-психолог, психотерапевтка
Чому люди обирають життя без пари
У людини як біологічної істоти є два протилежні потреби. З одного боку, ми прагнемо до автономії – бажання виділитися, показати себе окремою одиницею. З другого боку, є потреба до злиття, причетності – ми соціальні істоти і споконвіків виживали лише в соціумі та сім’ї як мікросоціумі. Експерименти показали, що на самоті людина відчуває шалену депривацію, тому не може бути повністю ізольованою від спілкування та соціуму загалом.
Раніше створення пари мало характер виживання: людина повинна була збудувати економічні та побутові стосунки. Це було основою для того, щоб наш вид міг вижити. Зараз рівень життя – переважно не про виживання, а про життя. Тепер маємо можливість розмірковувати над тим, ким ми є, що для нас добре і що погано, можемо робити вибір.
У створенні будь-яких союзів на певному їх етапі нормою є розмивання особистих кордонів – у парі з’являється необхідність та потреба чимось поступатися та підлаштовуватися. Коли наш потяг до автономії виявляється сильнішим, ми можемо зробити свідомий вибір залишатися без пари.
Навіть коли в моєму житті є людина, яка потенційно могла б стати моїм патрнером/партнеркою, я можу обирати залишатися на самоті, якщо розумію, що так буде краще. Наприклад, якщо моя робота вимагає постійних роз’їздів, а я не хочу мати стосунки на відстані.
Раніше створення пари мало характер виживання: людина повинна була збудувати економічні та побутові стосунки. Це було основою для того, щоб наш вид міг вижити.
Якщо копати глибше, то часто причина відмови від серйозних стосунків полягає в поганих стосунках між батьками. Людина виростає без жодного уявлення про те, як будувати нормальні стосунки, і свідомо обирає не заводити їх взагалі, щоб не страждати і не мати проблем. Часто вибір одинацтва у подібних обставинах несвідомий.
Часто впливає і попередній досвід стосунків, особливо якщо невдалих спроб було кілька. Тоді людина може прийняти рішення, що стосунки – це не її шлях, а краще вона спробує бути одна.
Можуть бути такі сценарії, коли стосунки з батьками протилежної статі (якщо мова йде про гетеросексуальних людей) формувались неправильно. Наприклад, мама постійно створювала відчуття провини в сина, тривожилась, гіперопікала, або ж була непередбачуваною – то впадала в істерику, то різко обіймала. Прототип наших майбутніх стосунків – це взаємини з батьками протилежної статі. Якщо все було складно, це може несвідомо викликати різні хвилювання з приводу потенційних партнерів. Якщо мама була холодною і відстороненою, а коли її син наближався до неї, починала душити його своїм контролем, то в дорослому віці цей хлопець матиме проблеми в стосунках навіть із найпрекраснішою дівчиною. Щойно він ставатиме з кимось емоційно і фізично ближчим, може відчувати тривогу щодо непомірного контролю. Якщо це усвідомлюється, ситуацію можна виправити.
Через проблеми у стосунках з батьками в дорослої людини можуть виникати схожі проблеми з різними партнерами. Якщо спроби завести стосунки нічим хорошим не закінчилися, може сформуватися позиція, що краще бути самотньою.
Через проблеми у стосунках з батьками в дорослої людини можуть виникати схожі проблеми з різними партнерами. Якщо спроби завести стосунки нічим хорошим не закінчилися, може сформуватися позиція, що краще бути самотньою. Буває навіть так, що проблеми стаються в один і той самий період стосунків – люди розвертаються на 180 градусів і тікають.
Хороша новина – в тому, що якщо все це приносить людині якісь негативні переживання, з цим можна працювати у психотерапії. Але якщо людина обирає такий шлях, їй так подобається, значить вона має право жити на самоті.
Звісно, це може бути умовною патологією – коли я так боюся стосунків, що не заводжу їх взагалі або тікаю з них у різний спосіб. Можу зраджувати партнеру або прикриватися своїм нібито свідомим вибором залишатися самотньою.
Як розрізнити страх стосунків і свідому відмову від них
Не існує чіткого алгоритму, який допоможе зрозуміти, чи є самотність свідомим вибором. Орієнтуватися потрібно на внутрішні відчуття. Здоровий варіант – якщо при виборі самотності я не відчуваю напруження чи страху від думки про стосунки з іншою людиною, ця ідея не викликає піт на долонях, запаморочення чи пришвидшене серцебиття, і я припускаю, що можу колись відмовитися від своїх принципів.
Обирати самотнє життя, бо мені так добре і зараз я хочу реалізовуватися в чомусь іншому, – нормально. А якщо я це роблю, бо, умовно, «всі чоловіки козли» – це позиція не розвитку, а виживання.
Якщо ж при думці про наявність пари і поділ побуту в мене починається паніка або агресія, це вже говорить про невротичний характер цього вибору. Тобто обирати самотнє життя, бо мені так добре і зараз я хочу реалізовуватися в чомусь іншому, – нормально. А якщо я це роблю, бо, умовно, «всі чоловіки козли» – це позиція не розвитку, а виживання. І це привід звернутися до психотерапевта.
Один з головних критеріїв здорової особистості – гнучкість. Від будь-яких переконань – життя без стосунків, вегетаріанство, позиція чайлдфрі – зріла особистість може відмовитися. Зараз ці ідеї часто звучать від молодих людей як жорсткі постулати. Але переконання не мають бути ригідними – тобто не варто доводити їх до категоризму: «вб’юся, але принципам не зраджу». Варто залишати за собою право передумати, якщо на це будуть особисті причини. Я залишаю за собою право чхати на всіх, хто намагається мені розказати, що мої переконання мають бути тільки такими, а не якимись інакшими. Це здорова позиція для функціонування психіки. Набагато гірше, якщо людина має бажання завести стосунки, але через переконання і переймання чужою думкою обмежує себе.
Чому бути без пари не означає самотність
Зараз дуже поширене відчуття самотності в натовпі. Можна відчувати себе самотнім та ізольованим, перебуваючи в компанії друзів, з партнером або на концерті улюбленої групи. Відчуття самотності пов’язане з безпекою і розумінням того, чи є хтось – необов’язково партнер, хто зможе підтримати і допомогти, коли буде потреба. Можна бути одинаком і при цьому мати достатньо внутрішнього ресурсу та зовнішнього у вигляді родини або друзів. Наприклад, я знаю, до кого звертатися, коли мені хочеться потусити, а з ким можна разом поплакати. Це можуть бути різні люди, але вони є в моєму житті. Навіть якщо в мене немає постійного партнера, я не відчуваю самотності.
Можна бути одинаком і при цьому мати достатньо внутрішнього ресурсу та зовнішнього у вигляді родини або друзів.
Але може бути навпаки – є партнер і відчуття самотності. Більшість пар, які приходять на психотерапію, незалежно від того, який запит лежить на поверхні, насправді відчувають себе самотніми. Навіть якщо мова про те, що партнер душить своєю увагою. Люди можуть довго жити разом, але бути самотніми на рівні відчуттів, почуттів та життєвих переконань. Самотність у парі – це про неможливість бути почутими і відчутими.
Чому люди без пари корисні для суспільства
Дослідження американських психологів показали, що неодружені і люди без постійних стосунків підтримують кращі взаємини з родиною і друзями та залишаються більш соціально активними.
Люди, які обирають життя на самоті, можуть бути більш соціально активними, ніж ті, хто створює пари. Адже наша потреба у злитті нікуди не зникає, навіть якщо ми свідомо обираємо не заводити стосунки. Ми починаємо тяжіти до інших соціальних груп і стаємо більш активними. Інша причина може критися в тому, про що говорив Фройд, – у сублімації, коли сексуальна енергія, яка могла би вкладатися в стосунки, знаходить реалізацію в інших проявах. Ще один фактор – час. Якщо людина не вкладає час у взаємини, він вільний для чогось іншого, зокрема для соціальної активності.
Навіть якщо ми свідомо обираємо не заводити стосунки, наша потреба у злитті нікуди не зникає. Ми починаємо тяжіти до інших соціальних груп і стаємо більш активними.
Варто пам’ятати про те, що стосунки розвиваються не лінійно, у них є різні етапи. Наприклад, у період злиття ми ідеалізуємо партнера і не помічаємо його недоліків, ми хочемо проводити час лише вдвох. На цьому етапі люди можуть випасти із соціального життя і мінімізувати спілкування з іншими. Але в якийсь момент відбувається розворот, коли обидва партнери помічають, що навколо є й інші люди і ще щось цікаве. Тут важливо знайти баланс між розворотом всередину, де є тільки двоє, та розворотом назовні, де є ще інші люди та можливості для реалізації.
Коли цей баланс не вдається знаходити і люди зависають у співзалежності, їхня реалізація в суспільстві може бути суттєво знижена. Такі пари можуть вважатися класними партнерами, які завжди все роблять разом, але насправді це суттєве обмеження. Якщо ж витримувати баланс, можна реалізовуватися і з партнерами, і окремо.
