[ads-pc-2]

Грузія – перша країна, з якої розпочали свою велоподорож Христина Жук і Тарас Стеник. В попередньому матеріалі Христина розповідала про те, як вони добиралися на поромі через Чорне море до Грузії. А зараз – трошки фактів про Грузію і розповідь про нелегкий шлях грузинськими гірськими серпантинами.

Мова

Сакартвело (з перської мови – «країна вовків») – це Грузія, або як її досі називають в Ірані – Гурджістан. «Гамарджоба Генацвалі!» – напевно найвідоміша фраза грузинською. Ви чули щось подібне? Грузинська не схожа на жодну мову. Спробуйте не зламати язика, поки вчите базові слова, які знадобляться в Грузії:

• привіт – гамарджобат
• дякую – мадлоба
• так – діах
• ні – ара
• бувай – нахвамдіс
• чача – чача
• вино – гвіно
• Я вже не можу більше пити. – Ме агкхвар свам.

Як не знаю, як так, але грузинська мова у піснях звучить дуже душевно. Після чарки вина здається, що я розумію весь біль і відчай співачки, слухаючи радіо десь у придорожній забігайлівці.

А ще які ж красиві літери! Чесно, я не можу розібрати там букв у словах, але виглядають вони дуже красиво. Закрученці і візерунки як з казкового дитинства і байдуже, що нічого не зрозуміло.

Російську мову переважно знають лише люди старшого віку. У горах її взагалі не знають. Молодь віддає перевагу рідній грузинський, а також англійській. Взагалі зараз Грузія планує надати англійській мові статус другої офіційної мови. Це робиться для того, щоб бути ближчим до всього світу і щоб туристи себе комфортно почували. До речі, більшість вказівних табличок в містах двомовні – написані грузинською і англійською, що є дуже зручно.

Гостинність

Кого не зустріну, з тих, хто був у Грузії, – всі кажуть, що люди тут найгостинніші. Я такої ж думки – гостиннішої країни ще не зустрічала. Таке відчуття, що це в кожного грузина в крові, чи десь у школі є спеціальні уроки гостинності.

Не встигли ми вийти з парому, як на паспортному контролі грузини нас пропускали, бо ми гості.

Їдемо по дорозі, всі сигналять, махають, показують великий пальчик вгору. Тут мені більше раді, ніж вдома.

Лягли біля дороги на обід перепочити, машини зупинялись і давали нам фрукти, от просто так. Поламався велосипед – люди зупиняються і запитують, чим вони можуть нам допомогти.

Їдемо в гору 30 км по роздовбаній кам’яній ґрунтовці, набір висоти 2000 м, – зупиняється машина і водій каже: «Давайте ваші веліки підвезу».

Ввечері якийсь, як потім виявилось, пожежник приніс нам морозиво до місця нашої ночівлі.

Їзда на велосипеді

Багато з моїх знайомих казали мені, що це погана ідея – їздити на веліку по Грузії. Бо тут дикі водії, вважають велосипедистів “ніщебродами”, які не назбирали на машину. А ще – різкі гірські серпантини і всякі такі страшилки.

Спочатку з незвичності мені було важко крутити педалі. До цієї мандрівки у мене навіть і  велосипеда не було. Зараз ми проїжджаємо в середньому 50 км за день. На обід зупиняємось через спеку, десь у тіні. Найскладніше було їхати від села Хуло вверх без зупинки 40 км, перепад висоти сягав 5000 м. Дорога з піску і каменю, грузинські серпантини, спека і вітер – от це щось таке, що запам’ятається надовго. За 10 м до кінця спуску я була справжнім «переможцем по життю» – впала, розбила коліно і розірвала штани :)

В Грузії їздити велосипедом супербезпечно. По гірських серпантинах водії дуже обережні, бо там багато обривів. Також, майже всі водії заради нас перемикаються на другу передачу, щоб ми не боялися.

Єдине, що перешкоджає руху, то це корови і вівці. Це дійсно проблема. Вони тут можуть зайняти всю дорогу, битись і дивитись на тебе з погрозами (тому що до машин вони звикли, а велік – це щось абсолютно нове для них).

Одного разу я ледь одну з них не збила, в Індії вже б за таке посадили. Якщо коротко – вони часто створюють аварійні ситуації.

На початку ще напрягало, що всі сигналять (лякалась капець). Думала, що порушую якісь правила. Але потім зрозуміла, що це нас так вітають. Тепер всім махаю і навпаки мене це підбадьорює ;)

Багатозіркові готелі

Ночуємо ми, здебільшого, в наметі на природі. Тут є багато красивих місць, особливо сподобалось в Аджарії. В нас є портативний душ, тому набираємо водичку і маємо всі зручності і ще плюс зірки :) Жодного разу ніяких проблем з встановленням намету ніде не було. Навіть у містах. У Батумі ми, наприклад, поставили намет в самому центрі на набережній під пальмами. Деякі сусіди взагалі ходили в готель “Хілтон” за водою і для того, щоб зарядити телефон. Грузинська гостинність не має меж.

Їжа

Готуємо самі або купуємо у придорожніх забігайлівках. Не хочу нічого поганого казати, але, проїхавши всю Аджарію, все одно хачапурі по-аджарськи для мене найсмачніші на Кривій Липі у Львові.

Життя в місті

За використання ліфтів в Грузії потрібно платити гроші. При чому, лише коли підіймаєтесь. Вниз можна спуститись безкоштовно. Ніде такого не бачила.
Також, що одразу кидається в очі, так це спосіб розвішувати випрану білизну. Тут розвішують не як в нас – на балконах, а за балконом. Інколи, навіть натягуючи мотузку від будинку до будинку. Ця білизна розмальовує сірі будинки і ще раз підкреслює прекрасну атмосферу грузинських двориків. Тут постійно можна знайти дідусів, які «рубаються» в доміно, а навколо них бігає малеча і слідкує, хто переможе в цій епопеї)

Поліція в Грузії – справжні красавчікі

До них завжди можна звернутися по допомогу з такими запитаннями як «Де поставити намет?» чи взагалі попросити підкинути туди, куди вам потрібно. Взагалі мені сподобалось, що є сервіс «евакуація п’яного додому» – назву його так. Якщо ви нормально випили собі чачі чи вина, ви можете подзвонити в поліцію і попросити їх приїхати і відвести вас додому і вашу тачку також. Лише потрібно сказати, що ви зателефонували для того, щоб не бути причиною аварійної ситуації на дорозі. Цей сервіс є безкоштовним. Думаю, що це геніальна ідея!

Вода

У Грузії смачна і чиста вода. Тому можна сміливо пити воду з крану. Коли ми їхали на велосипеді, то через кожних 1-2 км знаходили джерело, де поповнювали запаси смачнющої холодної водички.

В Боржомі пробували знамениту «Боржомі» – на смак як тухлі яйця, а зовні – жовтого кольору. Тому пийте магазинну з пляшечок і радійте.

Не знали

Коли проїжджали місто Ґорі, то дізнались, що саме тут народився Йосип Сталін. Ставлення грузинів до нього неоднозначне. Більшість не люблять, а хтось – шанує як сильного лідера. Особисто для мене він взагалі якось не вписується в Грузію.

Ставлення до українців

Українців тут, здається, люблять більше ніж самих себе. Коли дізнаються, що ми з України, то називають «братья, настоящие друзья, прекрасные люди». Ще в готелі власник пригощав нас хачапурі, при тому, що іншим гостям такого щастя не було.

Всі запитують…

…про Саакашвілі. Ага, всім дуже цікаво, як він там у нас, яке ставлення народу до нього і чи переможе він на президентських виборах. Загалом питають, що робиться в Україні, як проходять реформи і чи нам подобаються грузинські чиновники, які зараз в нас працюють.

Туристи

Дуже багато туристів. От 9 рібят приїхали з Японії кататись на велосипедах і ходити в гори. Тому веліки завантажені кучою барахла. Японці в захваті від Грузії.

Також тут багато туристів з Ірану, ОАЕ і, стабільно, американці та європейці.

Поки ми їдемо і люди не бачать наш прапор, то всі думають, що ми французи, німці або англійці. Такий от стереотип про велоподорожі ;)

А як тільки дізнаються, що ми українці, то зразу кажуть «друзья, родные, хорошие люди» і розповідають про те, як вони не люблять Путіна. Таким видався початок нашої мандрівки. Далі буде :)

Гіфка: Nammi