A password will be e-mailed to you.

Море

Чи замислювалися ви, скільки людей прямо зараз, в даний момент знаходяться в дорозі? Скільки мандрівників і волоцюг вештається по просторах землі без зворотних квитків та певного маршруту? Де-небудь в Індії, в Канаді, в горах Аргентини, в пустелі Сахара, прямо на сусідній вулиці? Чи роздумували ви про те, що їх вивело на дорогу? Навіщо вони подорожують, яка мета їх начебто безцільних блукань?

Лінда і Далія, латишка і литовка, дві балтійські дівчинки, я познайомився з ними минулого року у Вільнюсі. Влітку вони закінчили свої університети і у вересні вирушили в дорогу. Через два місяці і добрих 5000 кілометрів шляху вони опинилися в Одесі, у мене в гостях. І я зміг докладно їх про все розпитати.

Географія і соціологія

Ну давайте по порядку – як це взагалі з вами сталося, що спровокувало початок і що рухає в процесі? Ваша головна ідея і мотивація.

Далія: З кінця вересня ми подорожуємо автостопом по Європі. Головна подорожня ідея – листівки. Ми автостоп-листоноші і кожен може передати через нас лист, сувенір, повідомлення, подарунок своїм друзям, повз яких ми можемо проїхати. Ми зробимо все можливе, щоб посилки знайшли своїх адресатів. І багато в чому географія листівок визначає лінію нашої подорожі. Зараз у нас 95 листівок.

Карта листівок

Листівка-послання стає нашим компасом, що вказує наступне місто і таким соціалізатором – ми завжди знайомимося з адресатами, часто саме у них і залишаємося на ніч. Так друзі друзів стають нашими друзями. Для нас це перший досвід такого роду – поїздка без фінальної дати, без часових обмежень.

Автостоп

Лінда: Для мене головна мотивація від початку – відвідати друзів. Я усвідомила одного разу, що просто зобов’язана відвідати, зустрітися і просто побачитися з моїми численними товаришами з інших країн. Коли зробити це, як не зараз? Та й подивитися, як влаштовано світ – також схоже на непогану ціль. А взагалі, я думаю, що глобальний сенс цієї пригоди ми дізнаємося в самому кінці, коли повернемося додому. Навіть не зрозуміємо, а відчуємо, що ж це таке з нами трапилося.

Конкретного маршруту у вас, як я бачу, немає. Або є якісь обов’язкові пункти?

Далія: Початковий план – Литва-Балкани-Західна Європа до Португалії. Тобто обов’язковими в програмі були балканські країни й атлантичне узбережжя, океан. Потім з’явилася Італія, Греція після Балкан, ось і Україна, абсолютно раптово)). Далі Будапешт, Австрія, Південна Німеччина, середземноморські берега Франції та Іспанії. Подивимося.

Карта подорожі

Граничні умови

Ну, як на мене, то це вже не просто подорож, це тягне на міжнародний соціокультурний проект! Але такий широкоформатний і довгостроковий задум напевне містить у собі масу попутних умов, перешкод і завдань, які необхідно вирішувати, «розрулювати», перемагати. Часові рамки, фінансові витрати, дорожні неприємності. Розповідайте.

Далія: У часі ми на даний момент взагалі не обмежені. На початку я розраховувала потрапити додому на Різдво, тобто вкластися за три місяці. Але в процесі всі думки про повернення вивітрилися і тепер ми напевно зустрінемо новий рік в дорозі. Клас!

Лінда: Правила диктує грошовий ліміт, від цього нікуди не дінешся. Ми виїжджали з чотирма сотнями євро на двох. Такий собі запас на чорний день.

Трат на житло немає – всього один раз довелося в хостелі залишитися в Неаполі. Один раз скористалися коучсерфінг-сервісом, в Сараєво. В решті – тільки дружня гостинність.

На транспорт теж грошей не витрачаємо ясна річ, далекобійні вантажівки безкоштовні і досить швидкі. А ще водії зазвичай дуже милі до нас, цікавляться нашими пригодами.

За кермом

Головна стаття витрат – харчування та дозвілля. В основному, звичайно, намагаємося заощаджувати. Виручають знову таки добрі люди – обідами пригощають водії, турботливі батьки наших друзів влаштовують сімейні вечері з нагоди нашого візиту.

Далія: Але і це фінансове обмеження ми намагаємося по можливості зняти. Метод елементарний – пошук підробітків по дорозі. Ось у Швейцарії, куди плануємо прибути через тиждень, ми збираємося попрацювати няньками-бебісітерами. А наприклад, в Греції нас підвозив водій, який виявився власником оливкового саду, де якраз починався сезон збору врожаю. Ми просто попросилися на роботу і він не відмовив. Так ми поповнили свої фінансові запаси, кілька днів збираючи оливки в маленькому селищі Нафпактос.

Оливки

А що можете назвати в якості негативних дорожніх переживань? Або весь час весело і радісно?

Лінда: Майже весь час)). Емоційна втома – іноді внутрішній накопичувач вражень просто переповнюється, але це проходить)). І ще великі перегони, коли кілька днів поспіль проїжджаємо по 500-600 км, стомлюють. Тому на шляху влаштовуємо собі відпочинок, 2-3 дні в одному місті. Головна умова для підтримки потрібного настрою – не переставати відчувати вдячність по відношенню до тих, хто проявляє до нас доброту і увагу. Не приймати нашу дорожню реальність як само собою зрозуміле, адже ця подорож створюється лише почасти нами і багато в чому – тими, хто нам допомагає.

Місця

Батьківська реакція на ваше рішення відправитися в таку подорож? Не кожна мама відпустить свою дитину гуляти на всі чотири сторони.

Далія: Насправді це не було спонтанною дією. Весь минулий рік я роздумувала над ідеєю великої мандри. І тут зручний час – закінчення університету. Мамина реакція була розуміючою. Мій головний аргумент – «хіба ти б у моєму віці не скористалася шансом, коли все складається і нічого не заважає відправитися в путь?» Мамина позитивна відповідь надала зелене світло для початку подорожі.

Лінда: У мене мама вельми хіповських поглядів, так що ніяких дискусій не виникло – «роби те, що вважаєш за потрібне» – мамине напуття на доріжку. А перед тим ми разом пакували мій рюкзак, тож цілковите порозуміння.

Матеріали і методи

Найчастіше людей не пускає в пригоди відсутність компаньйонів-попутників.

Лінда: Думаю кожен з нас готовий був вирушити в дорогу і без компанії, поодинці.

Далія: Так-так, але нам пощастило перетнутися. Ми познайомилися у Вільнюсі, Лінда приїхала з Лієпаї на півроку за програмою студентського обміну Еразмус. Тобто, знайомі ми рік з невеликим. І тим самим показуємо, що затіяти авантюру можна і без стародавніх перевірених друзів, потрібно просто зловити загальну резонансну частоту – і вперед. Ми разом йшли до цього, паралельними шляхами, і тут наші рейки перетнулися. Ми вийшли на окружну дорогу у Вільнюсі 26 вересня і до цих пір продовжуємо шлях.

У вас, мені здається, занадто великі рюкзаки для автостопу. Що у вас там?

Далія: На румунському прикордонному КПП провели зважування наших рюкзаків – 18 і 19 кг! Просто жах! Що у нас там? Самий мінімум. Маленький намет. Атлас доріг Європи. Газовий пальник. Спальники, речі.

Лінда: А як же книжки?! Дорожня бібліотечка. Ось, що на даний момент у мене – «Скотний двір» Оруелла, перший том Кастанеди, «По кому подзвін» Гемінгвея, збірка оповідань сербських авторів, «Острів» Олдоса Гакслі. Іще блокноти, зошити для подорожніх записів. Я один вже списала. Факти та ідеї, я думаю перечитати це через якийсь час. Спробувати, так би мовити, пережити все ще раз в текстовому форматі. Ну і листи наші.

Далія: А я от взагалі записую все, що планую зробити-подивитися-вивчити по закінченню поїздки – фільми, блоги, ідеї, знахідки на шляху. Такий список для виконання, “to-do list”. Буду займатися самоосвітою. Крім дорожніх щоденників ми ще ведемо списки отриманих та доставлених листів, машин, що нас підібрали та друзів, котрі нас прихистили.

Список

Але крім ліричної складової у вашої пригоди є й суто прагматична сторона – карта, координація пересування, план дій в екстреному випадку…

Лінда: Так-так, це якраз мінус в нашій пригоді – постійні роздуми – що далі, планування, зв’язок з наступним пунктом призначення, прогнози погоди. Це не дає повністю пірнути у відчуття, в насолоду від даного моменту, від нового місця. Ось і зараз треба думати, як дістатися до Швейцарії через Будапешт і Грац. А хочеться просто гуляти по Одесі, помацати море, розглядати перехожих і намагатися прочитати написи кирилицею (дівчата погано розуміють російську, тому ми спілкуємося англійською).

Далія: Але разом з тим це і вкрай захопливо – проводити лінію майбутнього шляху по автострадах, розмірковувати, як поєднати, як зустрітися з усіма.

Зустрічі на дорогах – місця і персонажі

Дивлюся на лінію вашого маршруту – по дорозі ви не пропустили жодної столиці!

Лінда: Так, так і є. В основному ми зупиняємося у великих містах, але ніколи не втрачаємо можливості відвідати провінцію, щоб поглянути на життя в маленьких містечках і селищах. Так би мовити, отримати найбільш повну картину про країну.

Далія: А ще нам щастить на вечірки – Піза, Прага, Веленья в Словенії, сербський Нові Сад, Скоп’є, клуб «А» в Бухаресті. Іноді друзі влаштовують концерти-квартирники для нас, із задоволенням слухали македонські народні пісні, італійську групу Dirty duck з Катаньї.

Зустрічі

Здогадуюся, що на вашому шляху кожен день надзвичайно насичений – регулярна зміна місця, міста, країни, нові люди, нові зустрічі. Але напевно, можете назвати якісь екстра-супер точки на вашому маршрут, що запам’яталися найбільше.

Лінда: Яскраві місця – спроба сходження на вершину сицилійського вулкана Етна – ці марсіанські лавові пейзажі, змії під ногами. Будиночок-замок в тосканському Вітербо, куди нас запросила пожити «зелена комуна» – люди, які відмовилися від марноти столичного життя і переїхали в провінцію. Боснійські гори в осінніх відтінках. Плавуче місто на Веленскому озері, еко-проект, будиночки-півсфери на воді, з плавучим садом-городом.

Озеро

Не гидуєте популярними розрекламованими пам’ятками?

Лінда: Ні в якому разі! Це насправді вкрай захопливо – ті місця, про які всі знають, або про яких ти щось читав, дивився. І раптом, ти опиняєшся там, скажімо, перед Пізанської вежею – неймовірно! Вона існує! І я біля неї! Або ось міст на Дрині в боснійському місті Вишеград – головний герой роману Іво Андрича, я читала про це місце, була вражена цією історією і ось я опинилася там – неймовірно.

Міст на Дрині

Підвезти, дати притулок на ніч, відправити листівку товаришу, просто поділитися шоколадкою. Адже своєю появою в житті оточуючих вас людей ви як би даєте їм можливість зробити добру справу, так? Напевно, це якось відображається у ваших почуттях, у вашому світосприйнятті?

Лінда: Звичайно! Дарувати радість – це змінює склад крові, це дає відчуття життя. Відчуваєш себе Санта Клаусом, коли бачиш усмішки тих, кому ми привезли подарунки та листи. І весь цей енергетичний позитив, що ми несемо в своїх рюкзаках, у своїх мріях і думках, створює міцний захист від всяких негараздів, тому ми зовсім не турбуємося з приводу якихось можливих неприємностей.

Люди

«Не вистачає сміливості, навряд чи я б так зміг» – ось найчастіша відмазка, яку ми чуємо від людей, які познайомилися з нашою історією. Не завжди знаходиш, що заперечити. А ось коли кажуть, що просто немає можливості зробити щось подібне, то я завжди втручаюся в суперечку і наполягаю, що завжди є шанс влаштувати чудеса і пригоди в своєму житті, треба брати і робити, брати і відправлятися в дорогу, в мрію.

Люди

Майбутнє

Внутрішній світ кожної людини складається із спогадів про минуле і мрій про майбутнє. Я більш ніж упевнений,що  у вас накопичаться вкрай яскраві враження про пройдений шлях, і навряд чи ви будете шкодувати про те, що зважилися на цу пригоду. Ну а як щодо майбутнього? Чи є у вас бачення подальшого життя?

Лінда: Конкретних планів до виконання немає. Деякі напрацювання, ідеї. Ось я думаю про волонтерський проект у Боснії, оформляю заявку для участі.

Далія: А я, напевно, продовжу навчання, піду в магістратуру. Нічого не можу сказати напевно. Крім того факту, що наша поштова автостоп-пригода звісно дасть нам достатньо натхнення та ідей для майбутнього, воно точно буде впливати на подальший хід наших біографій.

Лінда: Так, наша подорож – відмінний період щоб поміркувати. Про те, чого ми хочемо, до чого прагнемо. Ми закінчили навчання і взяли щось подібне до відпустки від заздалегідь продуманого плану і перебігу подій – Школа-Університет-Робота. Це не втеча, ні. Я ось вчилася і працювала одночасно, і нічого жахливого не бачила в щільному розпорядку дня. Але зараз просто по-іншому. Ми на дорозі, як Джек Керуак та Супербродяга МакКендлес!


Я вирішив не просити їх залишитися в Одесі довше. Лінда сказала, що так буває рідко – «зазвичай всі умовляють нас погостювати ще й мало хто розуміє, як важко нам говорити – ні, дякую, але ми повинні їхати далі».

Море

Наступна зупинка у наших мандрівниць – Будапешт і я купив їм квитки на ужгородський поїзд до угорського кордону – найменше, що я міг зробити для продовження їх надзвичайно дивного шляху.

Це як би здійснення моєї мрії про друзів, які дають натхнення своїми дивними діями, божевільними ідеями, далекими мріями і планами, своєю вигадливою лінією життя. Мені пощастило ніби стати персонажем одного роуд-муві, однієї дивної історії, яку пишуть дві дівчинки

Лінда з Латвії facebook.com/linda.skranda.9

Далія з Литви facebook.com/dalia.karale


Подорож триває

Чи замислювалися ви про те, скільки людей прямо зараз, в даний момент знаходяться в дорозі? Подумайте про них і побажайте удачі їм, мандрівникам без зворотних квитків.

Автор: Євген Бритавський

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її і натисніть Shift + Enter або клікніть тут, щоб повідомити нас.