[ads-pc-2]

Наш електричний Nissan Leaf вже побачив на своєму сорокатисячкілометровому віку чимало українських та європейських доріг. В його біографії: неодноразові поїздки в ближні до Києва обласні центри на кшталт Чернігова, одноденний нон-стоп пробіг за маршрутом Київ-Рівне-Київ та масштабний марафон електрокарів Київ – Монте-Карло. Навіщо ми це робимо? Щоби довести собі і іншим, що сучасний бюджетний електромобіль, яким є Nissan Leaf нічим не гірший за традиційний бензиновий. На ньому можна не лише кататися по місту, але й успішно подорожувати. Були би тільки зарядки.

Якщо західний від Києва напрямок ми вже ретельно вивчили з точки зору придатності для пересування на електрокарі, то південь для нас лишається terra incognita. Після анексії Криму траса Київ – Одеса стала головною курортною магістраллю України. Потік автівок особливо стрімко зростає на вихідні, коли кияни намагаються вирватися на море хоча би на вікенд. Ми вирішили приміряти на себе роль звичайних мешканців столиці, втомлених робочим тижнем. Затарили наш Leaf ластами-масками, зарядили батарею і раннього ранку п’ятниці рушили на південь.

Всі на море

Виїжджаємо в п’ятницю о 7:10 ранку від зарядки на АЗС “Окко”, що в Чабанах (15 км одеської траси). Комп’ютер Ліфа показує запас ходу у 172 км, чого, звісно, не вистачить до наступної зарядки на 226 км шляху. Втім, для “дозаправки”, хоча і повільної, нам підійде будь-яка побутова розетка на 220 вольт. Щось знайдемо.

Їдемо з середньою швидкістю 80 км/год, яка є оптимальною для ефективної витрати кіловат-годин. Одеська траса на відрізку від Києва до Білої Церкви – вся в ремонті, тому нашу мандрівку супроводжують регулярні затори. На щастя, в протилежний бік. Люди поспішають в Київ на роботу, ми ж розслаблено їдемо на море.

Під Білою Церквою підбираємо автостопера. Класний хлопець, працює барменом в столидчному барі “Фазенда”. Він їде в бік Херсону, також на море. Всю дорогу розказує нам, як мішати круті коктейлі. Так ми непомітно проминаємо Жашків.

Заряд акумулятора Ліфа закінчується приблизно за 20-30 км перед Уманню. Коли комп’ютер показував 39 запасу ходу, ми почали виглядати заправку – будь-яку, зі звичайною розеткою. Дві АЗС на протилежній стороні бачили, але на нашій не було взагалі нічого. Ні заправок, ні кафе, ні магазинів. Між Жашковом та Уманню – цивілізаційна пустка. Це місце, де пропадають електрокари.

Коли запас ходу падає до критичної позначки, ми зупиняємося. Доведеться ловити авто, яке протягне нас на буксирі і трохи підзарядить (це можливо завдяки рекуперативному гальмуванню, коли їдучи “накатом” з гори або на буксирі двигун працює як генератор і заряджає батарею). Нас підчіпляє невелика вантажівка і тягне на тросі близько 30 км. Акумулятор набирає 35% ємності, тепер ми спокійно можемо доїхати до нашої наступної заправки.

Гроші вирішують

Ми сидимо в кафе A La Minute на АЗС “Окко”, поки наш Leaf споживає кіловат-години. Потужність зарядки нормальна, однак щоби повністю дозаправитися, нам треба пробути тут близько трьох годин. В Австрії чи Франції на трасах ставлять суперчарджери, які заряджають акумулятор електрокара за 30-40 хв. Якраз щоби розім’ятися, випити кави та погортати стрічку Facebook.

Кількість людей, які їдуть на південь, вражає. Пересуваються цілими родинами в машинах, завантажених різним курортним реманентом.

• Ого, а как вы сюда попали? На Лифе? Он же максимум 150 км проезжает! – розпитує черговий відпочивальник.
• Ну от так, їдемо в Одесу. – відповідаємо.
• И мы едем в Одессу.
• А скільки ви заправили бензину?
• Ну, литров 40, чтобы доехать, – по грошах це 850-900 грн.
• А у нас зарядка – безкоштовно!

Фінансовий аргумент – найбільш дієвий для пересічнного автомобіліста. До певної межі труднощі з пошуком зарядки будуть відлякувати людей, але в якийсь момент 900 грн. на бензин в один кінець візьмуть своє. Навіщо платити за пальне, якщо можна їздити безкоштовно?

До наступної зарядки на “Окко”, розташованої на 454 кілометрі траси Київ–Одеса, у нас знову немає шансів доїхати. Доведеться шукати звичайну розетку. Ми проїжджаємо 70 км і зупиняємось біля придорожнього готелю-ресторану в с. Криве Озеро. Тут дуже приємне місце, є навіть гарний басейн. Можна нормально відпочити, зависнувши на декілька годин. Але спершу адміністрації треба поставити розетку для електрокарів. Нас запевнили, що найближчим часом вони виведуть дві окремі розетки на 220 Вольт.

Рушаємо далі. Запас ходу падає до 65 км, тому вирішуємо зазирнути на заправку Shell. Може, трохи підзарядимось. Розетку нам там справді дали (звичайна 220-вольтова, виведена на лайтбоксі при в’їзді), однак з нею якісь постійні проблеми: розетка періодично вирубається, персонал нервується, але нас терпить. За годину перебування на заправці нам вдається зарядитися лише на 10%, додавши до запасу ходу 18 км. Малувато.

І знову ми ловимо машину, яка зможе нас трохи підзарядити. Зупиняється дуже люб’язний одесит на Mercedes Sprinter, завдяки якому нам вдається добрати 65% ємності батареї. Чоловік цікавиться електрокарами, особливо комерційними. Каже, що займається доставкою товарів по Одесі і щодня витрачає на пальне близько 500 грн. За місяць його витрати – понад 10 тисяч. Він готовий поміняти свій Спрінтер на електричний бус вже тут, прямо на трасі.

На останній зарядці на “Окко”, що перед Одесою, ми проводимо не більше години. Заряджаємо Nissan, вечеряємо. Ночувати ми плануємо за містом, в Затоці. На фініш їдемо вже по темному, плутаємося в дорогах, тому приїжджаємо на місце після 22:00. Тріпметр авто показує 511 км.

Електробізнес по-одеськи

Наступний день ми присвячуємо купанню в морі, засмаганню на пляжі та іншим трохи більш важливим речам. Опівдні їдемо в Одесу на зустріч з компанією VRC. Це перший в Україні автопрокатник, який віднедавна здає в оренду електромобілі. У VRC два офіси (в центрі та аеропорту), 10 електрокарів Nissan Leaf та поки жодної власної зарядної станції. “Заправляють” від звичайних розеток. Причому, попит на послуги електропрокату високий: усі Ніссани на вікенд розібрані.

Компанія намагається поставити публічну зарядну станцію в аеропорту, але наразі адміністрація летовища гальмує цей процес. До кінця року точно має з’явитися потужна електро-АЗС біля центрального офісу VRC на вул. Буніна. Тут будуть встановлені 5-7 чарджерів середньої потужності для зарядки не лише прокатних Ніссанів, але і приватних електромобілів одеситів та гостей міста.

На даний момент в Одесі є лише одна публічна зарядна станція, встановлена на території готелю “Панорама де Люкс”. За словами адміністрації, нею можуть користуватися не лише клієнти закладу, але й усі охочі. Якщо брати трохи ширше, можна врахувати ще дві зарядки на АЗС “Окко” за містом.

Звісно ж, трьох чарджерів вкрай мало як на потужне місто-мільйонник. За словами представників VRC, великі одеські супермаркети зовсім не бажають іти назустріч в цьому питанні. Працюють в “одеському стилі”. Не лише не дають місце під зарядку, а навіть просять арендну плату за ті півквадратних метри, які треба для станції, і гроші за витрачені кіловати електроенергії. Сподіватися тут на черговий героїчний вчинок губернатора області Михаїла Саакашвілі, який змусить чиновників встановити зарядні станції, не варто. Це має робити бізнес, адже розвиток інфраструктури для електрокарів – це інвестиція в майбутнє Одеси, яка перетворюється на український морський курорт №1.