A password will be e-mailed to you.

Півтора року тому Іра з Андрієм покинули Львів і відправились в мандрівку середньою і південно-східною Азією. Під час мандрів Іра захопилась документальною фотозйомкою. Щочетверга ми публікуємо знімки з місць, про які ви чули і не чули – Памір, індійські потяги чи маленькі китайські села, назви яких неможливо вимовити.

Іринка Громоцька – фотограф-документалістка зі Львова.

Основні інтереси: екологічні проблеми та права жінок.

Instagram    |   Site   |    Facebook 

Лаос – монахи, Будда, помаранчева земля.

Якби у кожної країни був свій власний колір – Лаос точно був би помаранчевим. Помаранчеві дороги та річки, вбрання монахів і квіти довкола. Помаранчеве тут все.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вечір.

Наш намет тісниться під накриттям на веранді буддистського монастиря. На вулиці ллє, як із відра.

Дзвони будять о 5 ранку – монахам потрібно прокидатись на ранкову молитву. Ми з Андрієм відчайдушно намагаємось доспати ще хоч трішки. Виходить не дуже, тож ми здаємось, вилазимо назовні та починаємо сонно складати речі до рюкзаків.

– Сабайді! – на порозі стоїть монах і з цікавістю на нас поглядає.

– Морнін! – відповідаю я, трохи соромлячись.

– Лао кофі! Гуд кофі! – каже він і кудись іде.

Через декілька хвилин монах повертається із запашною кавою зі згущиком (обоже, яка ж вона була смачна!) і тарілкою лаоських (насправді “Product of Thailand”) смаколиків. Він називає себе “монах Суна”, йому 51. Ламаною англійською розповідає, що живе у цьому монастирі вже понад 35 років. До цього вчився у монашій школі.

Я показую йому на карті Україну, монах Суна сміється з нагадування maps.me “відстань до Львова -7 678 км”. Він з цікавістю розглядає наші фотографії кавказьких гір, мечеті у Чечні, мавзолеїв в Узбекистані та монастирів коло Тибету.

Мені так багато хочеться його спитати, але англійської він майже не розуміє, а я, як і google translate, не розумію лаоської.Монах Суна затягується третьою цигаркою. Поки клуби диму розповзаються у повітрі, я в черговий раз уявляю як круто було б, якби усі люди світу говорили однією мовою.

Ми збираємось іти і я трохи жестами, трохи англійською, питаю, чи можна сфотографувати те, як він курить. У відповідь монах Суна голосно сміється.

Ми дякуємо йому, складаючи руки у Намасте.

«Наступного разу приїжджати Лаос – приходити спати тут. Хтось питати – ви казати: “Монах Суна казати окей”», – каже наш новий друг і весело махає на прощання.

То був один з тих найпрекрасніших лаоських ранків.

Лаосці – щасливі люди. Куди не глянь всі жартують, посміхаються і переважно, відпочивають. Ну а що ж ще робити, коли довкола така спека? Їх не цікавить те, що було вчора і те, що може статись завтра, вони радіють тому, що є сьогодні. Головне для них – щоб з рідними все було гаразд, був дім і що попоїсти, а все інше – речі другорядні.

Мені здається, що часом і нам не завадить дивитись на речі трішки по-лаоськи.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її і натисніть Shift + Enter або клікніть тут, щоб повідомити нас.