A password will be e-mailed to you.

china

irynaПісля перших 7-ми відкриттів у Піднебесній на мене чекало ще 10. На те, щоб сформулювати їх для себе, мені знадобилося значно більше часу й ближче зіткнення з китайськими реаліями. 

Три напасті Китаю: щурі, таргани й комарі. А ще, мабуть, блохи, які гніздяться в кущах і в траві. Порятунку від жодної з цих напастей немає. Якщо полювати на щурів іще спускають котів, яких удень тримають на ланцюгу і впроголодь, а вночі випускають на полювання, то місцевих тарганів не бере жодна отрута. А в серпні ще настає сезон летючих тарганів – і тоді вже все навколо вкрите великими мадагаскарськими лускокрилими. Але китайці їх не бояться. Навіщо боятися того, що ти можеш з’їсти? :)

Клімат. На Півночі Китаю він мало чим відрізняється від Приморського краю в Росії, але в Гуанчжоу… чисті субтропіки. Сезон дощів змінюється сезоном помірних дощів. Дощ падає фактично щодня, тому місцеві жителі не розлучаються з парасольками, використовуючи їх як захист від сонця й злив. Температура повітря влітку тут доходить до +45, а вологість повітря майже постійно тримається на рівні 90%!  Погано просушені речі миттєво гниють, а взуття може за ніч порости яскравою й пишною пліснявою.

chinamountain

Температура повітря не знижується ні вночі/на світанку, ні під час злив, тому єдине доступне полегшення – кондиціонери. Ними китайці користуються настільки широко, що, здається, споживають усі світові запаси електроенергії. Кондиціонери всюди: в метро, автобусах/тролейбусах, в таксі, в маленьких забігайлівках і великих установах, в кожнісінькій квартирі…

Соціальне життя. В цій країні дивного комуністичного капіталізму насправді дуже багато зроблено для людей, їх зручності й комфорту. Звісно, досі є традиційні нетрі, де живе біднота, але більшість людей усе-таки перемістилась у спеціальні житлові райони, яких у Гуанчжоу дуже багато. В кожному такому районі ви побачите клуби для настільних ігор, спортивні майданчики, басейн, сквери, прогулянкові алейки, перукарні, магазини, салони краси… Все для того, щоб приємно проводити час.

Люди об’єднуються за інтересами в спеціально відведених для цього приміщеннях, грають в ігри й на музичних інструментах, співають, займаються фехтуванням, грають у бадмінтон та інші рухливі ігри. А щоранку й щовечора на тих же відкритих майданчиках вони танцюють й роблять прості фізкультурні рухи. Ніхто не соромиться, не дивиться на інших, не переймається тим, що про нього подумають інші. Люди просто танцюють. І це чудово!

Прозорість життя. Перше, що мені згадалось, коли я зіткнулась з цим боком життя Китаю – книга Джорджа Орвелла «1984». Ці люди в принципі не зашторюють вікна й усе їхнє життя протікає прозоро для інших. Вхідні двері переважно парні: спершу йде металева решітка, а за нею вже звичайні двері. І все б зрозуміло, але переважна більшість китайців обмежується саме решіткою, воліючи не зачиняти дверей у принципі! Таким чином кожен перехожий може бачити, як вони снідають, прибираються вдома чи збираються на роботу.

chinagraffiti

Транспорт. Транспортна система тут неймовірна! Іще шість років тому в Гуанчжоу, за спогадами очевидців, їздили на віслюках, а сьогодні місто вражає широкими автострадами й високотехнологічними метро, автобусами, тролейбусами, поїздами… Всі вони ходять за графіком: нові, красиві, з кондиціонерами, телевізорами й відеоспостереженням усередині. Вагони в поїздах метро не відокремлені один від одного дверима – можна вільно пройти з одного кінця потягу в інший. Кабіна водія теж цілком прозора: стоячи коло вікна до неї можна бачити не лише надсучасну панель приборів, але й весь шлях у метро. Щоправда, фотографувати суворо заборонено.

chinatransport

Таксі тут теж технологічні, обладнані потужними кондиціонерами й продумані до дрібниць. Водій відгороджений від пасажирів решіткою, шашечка нагорі світиться, якщо машина вільна й не світиться, якщо в ній уже є пасажир. Вартість кожної поїздки висвічується на лічильнику, але навіть за такої прозорості сервісу є, як мінімум два способи обманути довірливого пасажира.

Перший: водії полюбляють заговорити зуби, відволікти увагу й не скинути з лічильника вартість поїздки попереднього пасажира, доплюсувавши до неї й вашу. Другий: ніколи не розплачуйтеся в таксі купюрами по сто юанів! Левова частка водіїв одразу ж підмінить вам їх на фальшиві й заверне вам, мовляв – здачі немає, пошукайте дрібніші гроші.

Також у місті вистачає «грачів» і, особливо на околицях – тук-туків. Це – особливий вид транспорту. Коштує дорожче, ніж таксі, але гарантує незабутні враження й швидкий шлях до місця призначення: без заторів і червоного світла. Ці хлопці навчилися маневрувати в потоці машин таким чином, що за одну поїздку можна посивіти, почати заїкатися й отримати нервовий тік. Водії розганяються до шалених швидкостей, їдуть по зустрічній, підрізають машин й автобуси… Та, що найнеймовірніше, я жодного разу не бачила аварій. До речі, дозвіл на водіння тук-тука, як і сам транспорт, видається лише інвалідам – таким чином вони можуть заробляти на життя.

Ставлення до освіти. З усією впевненістю можна сказати одне: освіта в Китаї значення не має. Якщо ви щасливий власник диплому, на вас подивляться з повагою, поцокають язиком, похвалять, а тоді спитають, що ти вмієш робити. Тут цінується лише факт праці й любові до неї. Якщо у вас є руки й ноги – ви можете працювати. Я знаю випадок, коли українця взяли в салон краси в ролі європейського професора-дерматолога, хоча з європейського в нього лише зовнішність, а із лікарського – лише інтелігентна борідка.

Особисто я активно працювала тренером з фітнесу (благо, більше 10 років танцями займаюся й досвід тренерський є, тож і зізнатися не соромно), але сам факт – ніхто й не подумав спитати в мене сертифікат абощо. Подивились, язиками поцокали, дали групу й сказали: «Працюй». От і працювала.  Також само несподівано мене знайшла робота баєром продукції для салонів краси – новинок у сфері манікюру, педикюру, епіляції і всього, що робить жінок іще красивішими. Тож робота в Китаї є, її багато, головне – бажання працювати.

Особливості роботи. Два вихідних на тиждень у Китаї є лише в держслужбовців. Решта населення працює з одним вихідним або взагалі без них. В той же час жоден китаєць не затримується на роботі довше, ніж його визначений робочий час і не робить більше, ніж домовлено з працедавцем. Але отримує при цьому значно більше, ніж прийнято вважати в нас. Середня заробітна плата в Китайських містах, якщо ви тільки не в рабстві на якомусь заводі за миску рису на день (детальніше про це згодом) – 6-7 тисяч гривень.

chinawork

До речі, тут прийнято годувати співробітників і немає перерв на обід. Тож, прийшовши куди-небудь в обідню пору, ви цілком можете побачити всіх співробітників зосереджено пережовуючи їжу. Але будьте певні, ніхто не попросить вас зачекати, мотивуючи це різким: «Що, не бачиш? Ми їмо!» Напроти! Їжа миттєво буде відкладена вбік, а вам приділений час. Ви ж прийшли, щоб дати їм заробити, правда?

У нас побутує думка, що китайці – невтомні працівники. Так ось, це – міф. Подібне враження виникає тому, що їх багато й працюють вони часто в три зміни. Насправді ж китайці ДУЖЕ ліниві! Якщо ви хочете добитися від китайця якісного виконання роботи, потрібно постійно знаходитися поруч і контролювати кожен момент процесу. Тут особливо добре діє один із законів Мерфі: «Якщо щось може піти не так, воно обов’язково піде не так».

До речі, саме ця особливість – одна з причин, чому в Китаї прийнято годувати своїх замовників у ресторанах. Таким чином ваші нові ділові партнери розраховують на вашу лояльність у випадку, якщо десь дадуть маху.

Ставлення до іноземців. Видається на те, що в кожній країні є негласне правило: «Обманути іноземця – свята справа». В Китаї ж воно буяє ясним цвітом. Саме тому китайцям украй невигідно, щоб іноземець знав їхню мову – тому що між собою вони точно говоритимуть про те, як і на чому вас можна надурити. Коли ви гуляєте по ринку, будьте готові, що до вас підійде «перекладач» і запропонує свої послуги в пошуку необхідного товару й пообіцяє сторгуватися за вигідну ціну. Щоправда, ця ціна буде вигідна лише йому, адже вони з кожним зустрічним продавцем за півхвилини домовляться про відсоток, який отримає перекладач з вашої покупки і про те, яку ціну з вас можна здерти.

З іншого боку, білі тут вважаються незрівнянними красенями, сфотографуватися з вами будь-який китаєць сприйме за честь, але одразу ж відвернеться, якщо виявиться, що ви йому невигідні або попросить уваги хтось зі своїх. Ця нація неймовірно цінує своїх співвітчизників, ставить їх в рази вище за будь-кого з іноземців і загалом складається таке враження, що нас тут терплять лише тому, що партія дала директиву: «іноземці корисні для нашої економіки».

Сімя. Як сказала одна моя знайома китаянка: «Якщо виходити заміж – то лише за китайця». Кожен китайський хлопчик виховується з розумінням: жінку потрібно берегти, леліяти, дбати про неї й виконувати всі її примхи. В їх системі світу жінка – божество, а чоловік повинен їй поклонятися. А ще в Китаї просто банально народжується менше дівчаток, ніж хлопчиків, тож і не дивно, що кожну жінку так бережуть.

Rainy Wait

В країні дуже сильні сімейні традиції. Вони підтримуються на загальнодержавному рівні: наприклад, в шоу на кшталт «Китай має талант» переміг маленький непримітний чоловічок, який в кожному номері оспівував просте життя, а його підтанцьовка зображала то процес збору врожаю, то виводила на сцену батьків і бабусь/дідусів. Словом, усе, щоб підкреслити важливість сім’ї.

Сімейні обов’язки – важлива частина життя пересічного китайця. Враховуючи, що пенсію тут отримують лише державні службовці, переважна більшість населення, вийшовши з працездатного віку, опиняється на утриманні в своїх дітей. Так само багатші члени сім’ї протягом життя надають посильну допомогу тим, кому пощастило менше, а дорослі діти, якщо випадає можливість, вивозять батьків відпочивати разом із собою.

Діти. Діти тут чудові, та й ставлення батьків до них відповідне. Тут не побачиш дорослого, який кричить на дитину, чи дитину, яка плаче й вередує, бо хоче якусь іграшку. Батьки не обмежують свободу дитини звичними нашому вуху «не можна» й дозволяють їм вивчати світ самостійно. Звісно, нестача виховання стає очевидною, коли маленький китаєць чи китаянка виростають, але в дитинстві вони виглядають досить мило.

chinachildren

Ні для кого не секрет, що влада в Китах суворо контролює народжуваність, дозволяючи більшості сімей мати лише одну дитину, в крайньому випадку двох, якщо першою була дівчинка. Така гендерна несправедливість пояснюється тим, що дівчаток у країні значно менше, ніж хлопчиків, а вирішувати проблему потрібно.

Але, через усталені сімейні традицій й погляди на світ китайці люблять дітей і хочуть мати їх багато (тут вірять, що народження дитини обновляє карму батьків і полегшує їм життя. Якщо не це, то наступне, тому готові платити за свою карму велику ціну – і в прямому і в переносному сенсі. І навіть продаються заради них у рабство державі (але це вже – зовсім інша історія)

Загалом Гуанчжоу справляє незабутнє враження: багато-багато зелені, тропічний клімат, незліченна кількість фруктів, відчуття мегаполісу й маленького містечка водночас, просторі парки й мурашник люду… Це те місто, яке хочеться розділити з кожним, і куди хочеться повертатися знову й знову. І нехай ваші подорожі в далекий світ будуть такими в вдалими!

Текст: Ірина Мельниченко

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її і натисніть Shift + Enter або клікніть тут, щоб повідомити нас.