A password will be e-mailed to you.

PHILIPPE_PETIT_HIGH_552533a

Дехто вважає його божевільним і каже, що його варто навіки відгородити від звички самознищення. Дехто каже, що він просто кидає виклик смерті та сміється в обличчя небезпеки. Кажуть також, що якщо він хоче звести рахунки із життям, то нехай робить це не на очах у людей. А безумець Пьоті тим часом натягує свої канати на все більш немислимій висоті.

Те, що він задумав, – нереально, неймовірно… Саме тому він повинен це зробити.

Філіп Пьоті народився 13 серпня 1949 року у Франції. Він ріс незвичайною дитиною. Не проявляючи жодного інтересу до навчання у школі, він, тим не менш, із шести років почав захоплюватися усілякими магічними трюками. У 14 він навчився жонглювати. Свої вміння він презентував на вулицях міста  зацікавленим туристам. Але прагнув він більш масштабних вистав.

man-on-wire-800-75

У віці 16 років Філіп Пьоті відкрив для себе ходіння по канату. Ця пристрасть стала сенсом всього життя. Він тренувався кожен день впродовж року. У 1971 році він вперше перейшов по канату, натягнутому між вежами собору Нотр-Дам у Парижі. Два роки по тому він пересік міст через Сіднейську затоку. Але справжній зоряний час чекав ще попереду.

PHILIPPE_PETIT_HIGH_552533a

У 1968 році, 18-річний Філіп сидів у приймальні дантиста. Щоб відволіктися від нестерпного зубного болю, він почав гортати журнали. На очі йому потрапила стаття про проект веж-близнюків, які будувалися в далекому Нью-Йорку. Вирвавши сторінку із журналу, юнак кинувся геть із приймальні. “Що значило ходити із зубним болем ще якийсь тиждень,” – згадував він пізніше, – “коли я захворів мрією?”.

“Коли я вперше доторкнувся до веж-близнюків і подивився вгору, я зрозумів, що моя мрія занадто божевільна. Я ніколи, ні за яких обставин не зможу піднятися туди. У мене ніколи не вийде таємно пронести нагору тонну обладнання. Але в той самий момент факт, що це неможливо, був знаком того, що я неодмінно повинен це зробити”.

“Я не можу зробити перший крок без впевненості в тому, що я вдало виконаю останній”.

“Вони звали мене”, – пояснював він пізніше. – “Я не вибирав їх. Все, що величезне та побудовано людиною, вражає мене якимось дивовижним чином. Я міг таємно натягнути канат між найвищими будівлями в світі. Це було щось, що повинно бути зробленим, і я не міг пояснити чому… Це був поклик, сповнений романтизму…”

7 серпня 1974 року приблизно о 7:15 ранку Філіп Пьоті зробив перший крок над прірвою. Впродовж наступних 45 хвилин він буквально танцював на канаті. Наслідки його перфомансу можна тільки уявити: Нью-Йорк практично завмер. “Творчий злочин століття” призвів до повного колапсу мегаполіса.

00024eby

Не дивлячись на те, що Філіп Пьоті порушив сотню законів, під натиском суспільства з нього були зняті всі звинувачення. 24-річний француз був “засуджений” до повторного виконання свого шоу на канаті, який був натягнутий у Центральному парку.

У 2009 році премію “Оскар” у категорії “Документальний фільм” здобув британський фільм “Man on Wire”, знятий Джеймсом Маршем. В ньому був представлений лише один герой – Філіп Пьоті, який розповідав про свій ідеальний творчий злочин. Фільм також зібрав головні нагороди на багатьох кінофестивалях.

Так хто ж він насправді, цей маленький француз на канаті?..

Philippe Petit

Посилання на фільм “Канатоходець”.

Зізнання вигнанця

Не робіть жодних помилок.

Я засуджую книги про креативність. Дуже часто в них просто зібрані формули з посиланням на Ейнштейна або Бітлз, але рідко на самого автора; вони пропонують вправи, які помилково роблять із вашого розуму якийсь тренажер, а у кожній главі міститься підсумок, який міг би написати і п’ятикласник. В прагненні до універсальності – щоб задовільнити найбільш прийнятний знаменник людського мислення та поведінки – більшість цих книжок випускають з уваги всю оригінальність, гумор, інтуїтивну прозорливість, благодать, виключення з правил, ті особливості стилю, що формують шлях до мистецтва.

Але якщо я не вірю в книги про креативність, чому ж я пишу саме таку?

Не дивлячись на те, що оригінальна ідея цієї книги була не моя, – вона прийшла із зовні – весь її зміст почерпнуто зсередини, з життя, яке я провів, створюючи. Я сподіваюся, що мій нетрадиційний підхід до творчого процесу відкриє рішення для тих, хто бореться задля втілення своїх мрій.

Народившись в умовах суворого виховання, гнітючої освіти та забобонності країни, яка зайнята виробництвом 365 видів сиру, я досить рано підняв бунт проти старших. У мене ніяк не виходило сліпо слідувати за кимось. Я був змушений віддалити себе від норми, вийти на шлях самотності та вчитися самостійно.

У шість років я навчився магії; в чотирнадцять – жонглювати; в шістнадцять – ходити по канату. В роки навчання мене вигнали з п’яти різних шкіл. Незважаючи на це, я б ніколи не дозволив школі стати на шляху мого самовиховання.

Споглядання було моїм шляхом до знань, інтуїція була моїм джерелом сили. Я проводив свої дні, розбираючи речі на частини, а потім знову складаючи їх; я не питав, як робити щось, я дізнавався про це самостійно; я ховався від людей, щоб спостерігати за ними: за тим, як вони вдягаються, як говорять, поводяться, помічати помилки, які вони роблять…

Будучи підлітком, я провів досить багато часу в цирку та театрі-водевілі, ставши при цьому свідком найкращих в світі вистав – тим самим, піднімаючи власні стандарти творчості до неймовірно високого рівня. Я порівнював загальний ефект, який призводили на мене різні виступи та вирішував для себе, хто був найкращим танцюристом, найкращим коміком. Я імітував їх стиль та копіював їх програму. Ха-ха! Це був хибний спосіб досягти результатів.

Всі ці спроби, невдачі, спостреження та знову спроби, породили в мені зарозуміле, горде та агресивне переконання. Кожне відкриття, неважливо, наскільки наївне, повинно бути ревно приховане від усього світу. Кожна перемога здавалася крадіжкою коштовностей. Я впав у природній стан інтелектуального самозахисту. Давайте я поясню.

Завжди прагнучи бути найкращим, я відчував провину за те, що гнався за досконалістю – тільки уявіть собі таке!

Завжди працюючи безперестанку, я став впертим – і майже відчував провину за це.

Щоб захистити те, що пробуджувало мою творчість, я став дуже замкнутим.

Занепокоєний тим, що мене можуть викрити, наляканий від того, що мене можуть зловити, я закінчив тим, що постійно знаходився у стані пошуку.

З самого початку більшості проектів, будучи зайнятим боротьбою проти неспростовних доказів, я почав вірити в те, щось весь світ був настроєний проти мене.

Це було відображення реальності, і в той же час це була внутрішня необхідність для того, щоб максимально віддаватися творчості. Подібна тактика призвела до того, що я став схожим на злочинця. І я впевнений, що моя підозріла поведінка, те, як я наближався до людей, щоб шпигувати за ними чи здивувати їх, наштовхувала саме на думку, що я злодій, і дехто був впевнений в цьому на сто відсотків. Тому я анітрохи не дивувався, що світ навколо мене реагував з підозрою та недовірою.

До того, як мені виповнилося 18, я переписав книгу з етики, яку мені нав’язали раніше, і до того, як я усвідомив це, мій розум перетворився на розум злочинця.

Моя позиція як творця сформувалася із усвідомлення, яке прийшло до мене ще у ранньому віці: все, чим я займався, було заборонено. Що б я не вирішив зробити, це було не дозволено! Фраза “Будь-яка творчість незаконна!” стала моєю притчею.

І творець має бути поза законом.

Не кримінальний вигнанець, а скоріше поет, який культивує інтелектуальний бунт. Першочергова різниця між роботою в банку та незаконним ходінням по канату: повітряний перехід нічого не краде; він дарує один єдиний, швидкоплинний момент, який приносить насолоду та надихає.

Незважаючи на мій підхід вигнанця – або саме через нього – мережа особистих творчих принципів непомітно зросла. Незаконність зовсім не означає нестачу методів: по факту, для вигнанця, яким я став, метод був ще більш необхідним, тому що до острову своїх мрій я плив самотужки.

Із наполегливістю тих, хто вірить, що життя закоротке, я знайшов численні способи, щоб доводити справи до кінця. Я вирішував свої проблеми інтуїтивно і, відкидаючи фактор провалу, я міг досягнути неможливого.

Я повністю присвятив себе своєму ремеслу, приділяючи фанатичну увагу деталям, і якомога менше уваги звертаючи на прийняте серед людей поняття конкуренції, грошей та соціального статусу.

На свої перші та найголовніші прогулянки по канату – по Нотр-Дам, Сіднейській опері та Баштами-близнюками – упс! – я забув спитати дозволу. Та й після того я точно не прагнув отримати прощення.

Одного разу мене попросили поділитися ходом свого творчого процесу у вигляді лекції. Я приготував чудову суміш із фізичної демонстрації, експериментів із реквізитами, безпосередньої участі аудиторії, цікавих історій, малюнків, вікторин і навіть магічних трюків. І я отримав справжнє задоволення від того, що ділився з іншими своїми таємницями.

Інформація про мої лекції поширювалась і це надихнуло мене на більше.

Моя аудиторія, зростаючи, за своїм складом була різноманітна: канатохідці-початківці, лауреати Нобелівської премії, священики; мільйонери, яким не вистачало ідей, а також бізнесмени, які прагнули стати мільйонерами; молоді спеціалісти, люди, які шукали напрямок у житті, допитливі душі, а також студенти усіх можливих спеціальностей.

Здавалось, що моя аудиторія підтримує ідею самовигнання, що людей надихає моя пристрасть до пошуку незвіданих шляхів. Вони просили мене розробити своєрідну “граматику креативності”, і навіть вундеркінди технологій, з якими я спілкувався, просили надати більше інформації про самоосвіту та самовідкриття.

З часом я вибрав найулюбленіші теми аудиторії та зробив шоу одного ведучого. Я побачив, що, не дивлячись на мою антипатію до “путівників” із творчих процесів, в мене таки є заготовки для книги.

Але не для книги про творчість.

Для книги про мою власну творчість.

Отже, можете розцінювати цю книгу, як таємну змову – або, якщо хочете, – як маніфест. А себе, дорогі читачі, розцінюйте, як співучасників, яких запросили дослідити своє власне поле інтелектуального або творчого “злочину”.

Розцінюйте цю книгу не як проект якогось конкретного злочину, а як серію поштових карток із лабіринтів, які я побудував (щоб заплутати тих, хто мене переслідував), із тунелів, які я викопав (щоб втекти), із греблів, які я звів (щоб протистояти силам стихій). Приймайте моє запрошення, щоб стати моїм учнем, моїм партнером у злочині. Разом ми скористаємося всіма шансами і не дамо жодних шансів іншим. Ми поставимо під сумнів всі питання, і таким шляхом прийдемо до безумовних принципів. Ми наполегливо сфокусуємося на предметі,  але, в той же час, будемо цікавитися всім навколо.

Сподіваюся, що ця книга направить вашу уяву в правильному напрямку. Що ця книга допоможе вам розпізнати всі види перешкод для того, щоб обійти їх, або – якщо буде необхідно, – то й знищити їх. Що ця книга відкриє вам найнадійніший шлях до перетворення вашого “злочинного наміру” в повноцінну справу або проект. І на цьому шляху ви так само як і я дізнаєтесь про користь пристрасті, завзятості, інтуїції, хибного напрямку, щоденних тренувань, таємниць, помилок, сюрпризів та віри в чудеса.

Більше за все я гаряче сподіваюсь, що ця книга нагадає вам про якості, які приховані в кожному з нас, і що дуже рідко нас заохочують до того, щоб розпізнавати їх і, що найголовніше, щоб втілювати свої мрії у життя, планувати, розробляти та будувати дивовижне життя.

Я бажаю вам подорожі, повної неймовірних пригод, епічного переслідування та вдалої втечі.

Текст: Марія Копачевська

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її і натисніть Shift + Enter або клікніть тут, щоб повідомити нас.