A password will be e-mailed to you.

shutterstock_109083881.0.0

Кохання – дуже дивне явище. Ти стаєш незбагненно, абсолютно залежним від однієї конкретної людини. Навіть коли звичайні повідомлення від неї приносять задоволення, ти намагаєшся провести з нею максимально можливу кількість часу. Ти бачиш у ній тільки позитив. Коли ти з цією людиною – світ стискається до… вас обох.

Однак неврологи вбачають у коханні звичайну залежність. 

Не перед усіма з’являється шанс закохатися, але це нерідке явище, і, більш того, це відмінна риса людини як біологічного виду. Проте, донедавна неврологія наполегливо ігнорувала любов як тему для наукових досліджень.

Більшість досліджень присвячені негативним «симптомам» кохання – депресії та залежності, – а не задоволенню.

Донателла Марадцині, психіатр

Хелен Фішер, дослідник з Ратгерського університету, використовувала МРТ (магнітно-резонансну томографію) та інші методи візуалізації процесів мозку, щоб дослідити закоханість й тривалість прив’язаності. Науковець також зауважує, що «прийняття того факту, що існують спеціальні механізми, відповідальні, у першу чергу, за кохання, – це новий підхід до науки».

Таким чином, наукове дослідження кохання почалося зовсім недавно, і його феномен й досі залишається великою загадкою. Проведені дослідження – це тільки початок. Поки вони здатні тільки «натякнути» на неврологічну основу кохання, а не довести її.

Однак є кілька фактів про любов, які науковцям вже вдалося відкрити.

1. Перші етапи закоханості дуже схожі на наркотичну залежність

wx9iLYNb8Oc

Фішер відокремила початкові стадії кохання від тривалої, трохи стриманішої, фази прив’язаності. Вона помітила, що мозок у першому випадку дивовижно схожий на мозок наркозалежного.

Коли ми просканували тих, хто закохався зовсім недавно, ми помітили підвищену активність у декількох відділах мозку. Найбільшими з них є вентральний відділ покришки середнього мозку (VTA) та хвостате ядро.

Обидва відділи – ключові у механізмі. Вони передають сигнали іншим відділам мозку за допомогою нейромедіатора дофаміну, таким чином викликаючи відчуття радості. Підвищена активність VTA (фото А) спостерігається при усіх видах залежностей – нікотинової, алкогольної, героїнової чи ігрової. У будь-якому випадку, з кожною дозою ми отримуємо дофамін.

F3BhM1nt7F4

Фішер стверджує, що це пояснює відчуття залежності, яке переживають багато людей, закохуючись. Вона також вважає, що первинні стадії любові повинні розглядатися як жага чи голод, ніж як стабільна, постійна емоція.

2. Коли ви закохуєтеся, ваша здатність тверезо оцінювати ситуацію знижується

Дослідження мозку Саміром Зекі, нейробіологом з Університетського коледжу в Лондоні, пояснює, чому закохані бачуть один в одному тільки позитивні сторони.

Зекі провів МРТ і показав людям фотографію їхньої закоханості. Він помітив зниження активності у мигдалеподібних тілах. Активність мигдаликів зазвичай підвищується у стресових ситуаціях і при оцінці ситуації під час спілкування, наприклад, щоб зрозуміти, бреше інша людина чи ні.

Ke584mN2q-k

Зниження активності у цих відділах, як вважає Зекі, скорочує кількість негативних оцінок і недовіри до іншої людини, що дозволяє досягти більшої близькості.

3. Між коханням та обсесивно-компульсивним розладом (ОКР) є багато спільного

У серії експериментів Університету Пізи, Марадцині та її колеги вивчали серотинін (нейромедіатор, що відповідає за відчуття задоволення) у мозку людей, котрі, як стверджують науковці, були закохані минулі півроку.

Низький рівень серотиніна може призвести до одержимості й ревнощів у відносинах.

Ми звикли думати, що любов – це позитивна емоція, але в усіх піддослідних було виявлено знижений рівень серотиніна. Більш несподіваним фактом є те, що він дорівнював рівню людей, які страждають обсесивно-компульсивним розладом, тобто настільки низький, що «мої біологи, розглянувши результати, подумали, що у всіх людей ОКР».

Отже, встановлено, що люди, котрі страждають від ОКР, мають знижений рівень серотиніну, що й призводить до їхнього постійного відчуття тривоги. Коли ж йдеться про кохання, нестача серотиніну призводить до одержимості, ірраціонально-ревнивій поведінці, яку ми можемо помітити у деяких людях.

4. Нерозділене кохання схоже на ломку

Фішер також просканувала мозок тих людей, які потерпали від нерозділеного кохання. Беручи до уваги той факт, що кохання має багато спільного з іншими залежностями, недивно, що, коли піддослідним показували фото тих, кого вони люблять, їх мозок виглядав так само, як мозок наркомана при ломці.

3gwwDncWc4o

Іншими словам, «знедолені» у коханні досі зберігають увагу на об’єкті пристрасті, який залишається недосяжним. Однак один з позитивних моментів дослідження показав, що чим більше часу минуло з моменту відмови, тим нижче рівень активності у відділах мозку, співвідносних з відчуттям прив’язаності.

5. Тривала прив’язаність відрізняється від любові на «перших стадіях»

Фішер та інші дослідники бачать різницю між цими послідовними стадіями кохання з вагомої причини – з точки зору поведінки й мозкової активності вони досить відрізняються.

МРТ-дослідження пар, які були щасливі у шлюбі протягом десятиріч, показали, що коли вони бачили фотографії один одного, активність спостерігалася в інших відділах мозку, на відміну від «молодих» пар. Активність була помічена не тільки у VTA, а й у блідому ядрі головного мозку – відділі, що відповідає за материнський інстинкт. Це було доведено у дослідженнях, проведених на тваринах.


Досі не зрозуміло, як люди переходять від першої фази до другої, але Фішер висуває гіпотезу, що вони підтверджені певними механізмами еволюції. Перша хвиля одержимості проходить, дозволяючи людям сфокусуватися на одному партнері для народження дітей. Друга фаза кохання еволюціонує, пов’язуючи людей на довгий час, якого достатньо для виховання дітей.

via Vox

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її і натисніть Shift + Enter або клікніть тут, щоб повідомити нас.