A password will be e-mailed to you.

Півтора року тому Іра з Андрієм покинули Львів і відправились в мандрівку середньою і південно-східною Азією. Під час мандрів Іра захопилась документальною фотозйомкою. Щочетверга ми публікуємо знімки з місць, про які ви чули і не чули – Памір, індійські потяги чи маленькі китайські села, назви яких неможливо вимовити.

Іринка Громоцька – фотограф-документалістка зі Львова.

Основні інтереси: екологічні проблеми та права жінок.

Instagram    |   Site   |    Facebook 

Кольоровий В’єтнам, у який я не закохалась

В’єтнам чимось нагадує мені мою дитячу кімнату в домі батьків на Рясне рівно за хвилину до того, як туди заходила мама і казала: “Іринка, ну та скільки то можна?! Та прибери той бардак – тобі дихати легше стане!”.Кожна вулиця тут – окремий драматично-саркастично-комедійний арт-хаусний фільм. Всього так багато! Мотобайки, люди, щурі, дощ, маленькі пластикові табуреточки, бамбукові бонги, мільйон вивісок одна на одній, дощовики, жіночки у трикутних капелюшках з пальмового листя, які намагаються продати тобі щось непотрібне, бюсти Хо Ши Міна і Карла Маркса, а біля них – черга за багетами, майже як у нас в Ашані.

 

 

 

 

 

 

Проте, В’єтнам – це не лише заплутаний мурашник міст. Це також гори, де тихо і свіжо, де жінки на плечах носять дітей і п’ятдесяти кілограмові мішки з цементом, а схід сонця наповнює все довкола неймовірними кольорами. А ще – це море і рибалки на дерев’яних човнах, рибний соус і кава зі згущеним молоком.

 

 

 

 

Щиро кажучи, у В’єтнам я не закохалась, проте було цікаво відчувати себе так, ніби перебуваєш всюди та ніде одночасно, ніби ти й частина великого живого цілого, а ніби і просто споглядач великої яскравої постановки в театрі коло Вернісажу.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її і натисніть Shift + Enter або клікніть тут, щоб повідомити нас.