Я не можу знайти роботу: Як подолати психологічні бар’єри
Я не можу знайти роботу: Як подолати психологічні бар’єри
Як перфекціонізм та страх не дають рухатися до мети
[ads-pc-2]
Пошуки ідеальної роботи розтягуються вже не на місяць, а на півроку, усі вимоги роботодавців здаються нереальними, а умови праці несправедливими, і ти все ще чекаєш на свою посаду мрії. Якщо такий сценарій тобі знайомий, цей текст для тебе. Разом з психологом та HR-спеціалістом розбираємося, що не дає нам почати професійно розвиватися та як нарешті стати на шлях до омріяної професії.
Що заважає знайти роботу?
Настя Осадча
Лікарка-психологиня, психотерапевтка
Забагато уваги до емоцій
Цей ролик дуже гіпертрофовано показує особливості покоління людей, яким зараз від 20 до 30 років. Це покоління дітей, що з’явилося у матеріально забезпечених батьків, які намагалися не просто вижити, а мали час на те, щоб займатися дітьми і приділяти велику увагу емоційним потребам. А ринок праці дещо інший, він не так швидко адаптується під нові вимоги. Саме це може бути однією з проблем із працевлаштуванням нового покоління.
Вплив соцмереж
Страх того, що на новій роботі у людини щось не вийде, у молодого покоління підсилюється впливом соціальних мереж. Картинка в Instagram і Facebook, на якій людина працює в ідеальній компанії на роботі мрії чи стала працівником року, створює викривлення, як і в інших сферах життя.
Нам здається, що на роботі все має бути красиво, легко і невимушено, бо всі труднощі залишилися за кадром. І коли людина сприймає все, що бачить у соцмережах, без поправки на реальність, у неї можуть бути надто завищені очікування щодо роботи. І навіть якщо вона знаходить начебто ідеальну для себе посаду, стикаючись з першими труднощами, вона здає назад.
Відсутність внутрішньої мотивації
Існує внутрішня та зовнішня мотивація. Усі ці мотиваційні спікери (зовнішня мотивація) не спрацюють, якщо я всередині не розумію, навіщо мені все це потрібно. Вони можуть дати «чарівний пендель», якщо моя внутрішня мотивація вже сформована, і не вистачає останнього шматочка пазлу для того, щоб почати щось робити. Але якщо внутрішньої мотивації немає, можна сходити на сотні семінарів і переслухати безліч TED-лекцій, а результату буде нуль.
Потрібно розібратися з внутрішньою мотивацією, зрозуміти, звідки цей конфлікт, що я маю піти працювати, але не можу. Якщо людина хоче працювати, але не йде, скоріше за все, у неї є матеріальне забезпечення. Звідси запитання: «Як довго будуть ці гроші? Що станеться, коли той, хто мене утримує, перестане це робити?». Якщо людині «припекло», вона піде працювати на будь-яку роботу, аби забезпечити себе. Але це буде не про розвиток, а про виживання.
Інколи для того, щоб розібратися з внутрішньою мотивацією, потрібно звернутися до психотерапевта, який допоможе зрозуміти, чому людина прокрастинує і не надсилає резюме, або отримує запрошення на співбесіду і не з’являється на неї. Причина може бути у страху поразки або страху відчути сором, якщо людина чогось не знатиме на співбесіді, страху бути недостатньо крутою в очах оточення. І тоді треба, перш за все, розібратися з цими речами.
Неконтрольований перфекціонізм
В еру нарцисизму найбільш розповсюдженою причиною таких проблем є перфекціонізм. Загалом перфекціонізм не є злом, коли він контрольований, але якщо у людини з цим проблеми, вона може жити за принципом «краще я зроблю найкраще, але ніколи, ніж добре, але зараз». Людина настільки боїться зробити помилку і бути недосконалою, що просто відкладає все.
Наприклад, серед психологів є таке поняття як «психологи-колекціонери». Це випускники психологічних факультетів, які ходять на всі можливі семінари та навчання, отримують безліч сертифікатів, мають великий потенціал, але їм постійно здається, що чогось не вистачає для того, аби приступити до роботи і взяти першого клієнта. Так може тривати роками, аж доки людина повністю не змінює сферу діяльності на ту, в якій не так страшно помилитися.
Проблеми з дитинства
Також на нас впливають всілякі «історії з дитинства», коли нас настільки засоромили, що ми не можемо наважитися щось робити через величезний внутрішній страх, часто неусвідомлений. Наприклад, дитина створює малюнок, починає добре, а в якийсь момент закінчує тяп-ляп. Реакція мами «Постійно ти нічого не доводиш до кінця і робиш як-небудь!» в майбутньому всередині людини може звучати внутрішнім голосом. Тобто те, що нам в дитинстві часто казали дорослі, або ж один раз, але в особливо чутливий момент, може нам здаватися власним уявленням про себе. І коли дійсно трапляється ситуація, в якій ми щось робимо тяп-ляп, у нас з’являється думка «я ж завжди все так роблю».
Як наслідок, через ці відчуття людина може навіть не починати новий проект, не влаштовуватися на нову роботу, бо їй простіше уникнути подібних відчуттів. Це лише один приклад історії з дитинства, насправді, їх може бути величезна кількість і всі вони можуть на нас впливати.
Що робити?
Інколи людині достатньо просто усвідомити причини своїх проблем, а коли з’являється розуміння, процес запускається і людина починає діяти інакше. Наприклад, коли я розумію, що це не я роззява, а мені казали, що я роззява, у мене з’являється інтерес дослідити, чи дійсно це так, і я починаю діяти. Але так відбувається не завжди. Тому якщо розуміння прийшло, а зміни – ні, варто звернутися до психотерапевта.
Бути готовим змінити професію
Зараз молоде покоління може з легкістю змінювати напрямки сфер діяльності – спробувати попрацювати десь рік, зрозуміти, це моє чи ні, і рухатися далі. Якщо людина отримала певну освіту, це не значить, що вона має заробляти собі цим на хліб до кінця життя. Під час пошуку роботи треба пам’ятати – я можу передумати, це рішення не назавжди. А якщо я розумію, що в будь-який момент можу спробувати щось інше, якщо я маю право помилитися у виборі, то мені набагато легше шукати роботу.
Структурувати свої знання і вміння
Важливо прописати для себе список своїх знань (що я знаю в теорії, але не застосовував на практиці) та умінь. Поки це лише у нас голові, може здаватися, що ми або нічого не знаємо і не вміємо, або що ми вже «боги маркетингу». Можна також до кожного знання або вміння додати оцінку в балах або відсотках. Так у нас з’являється структура, і коли ми наважимося йти на співбесіду, матимемо чітке розуміння, що можемо запропонувати компанії як працівники.
Робити маленькі кроки і тестувати свою ціль
Слона треба їсти шматочками. Якщо подивитися на мету стати власником бізнесу, то у 20 років це може виглядати досить нереалістично. Але якщо розбити цю мету на конкретні кроки та встановити часові рамки (не обов’язково жорсткі), стане зрозуміло, як поступово рухатися до мети.
Також дуже важливо постійно тестувати своє бажання і перевіряти, чи дійсно ми цього хочемо. Можна зробити багато кроків на шляху до мети, але в якийсь момент зрозуміти, що це нас більше не цікавить. І це теж нормально. Дуже сумно виглядає, коли людина 20 років працювала заради омріяної посади, а досягнувши її, впадає у клінічну депресію. Коли починаєш розбиратися з причинами, виявляється, що вона не відслідкувала той момент, коли в житті у неї змінилися пріоритети і цінності, а мета залишилася тою самою.
Погоджуватися навіть на низькооплачувану роботу
Якщо в людини вже є розуміння того, чим вона хоче займатися, це вже її конкурентна перевага, бо вона має великий заряд внутрішньої мотивації. Для молоді зараз існує дуже багато стажувань, програм і грантів – це неоплачувана або малооплачувана праця, під час якої тебе навчають, як працювати. Тому такими можливостями не слід нехтувати.
Як прийти у професію без досвіду
Євгенія Титаренко
HR Manager в Aimbulance
Існує міф, що без досвіду немає шансів знайти роботу. Можливо, раніше так і було, але ринок дуже змінився. Наприклад, в Aimbulance, ми часто наймаємо «вчорашніх» студентів і молодих спеціалістів. Періодично ми запускаємо програми стажування для UX, Account Management, Strategy, Creative напрямків. Стажери приходять до нас з уже базовими необхідними знаннями або розумінням сфери, бажанням розвиватися та сильною мотивацією, без неї ніяк. На таких позиціях основну увагу ми приділяємо soft-скілам та виявленню талантів.
Інтернатура розрахована на 3 місяці з частковою зайнятістю (4-5 годин на день). Стажування можна розпочати ще будучи студентом останніх курсів. Інтернатура – це період постійного навчання, тому без наставника чи ментора не обійтись, він допоможе засвоїти всі необхідні знання та стане порадником. Для кожного інтерна створюється індивідуальний план розвитку, тому стажер точно знатиме, що від нього очікують та на що потрібно направити свої зусилля. Ніякого готування кави чи перекладання папірців.
Після завершення 3-х місяців ми оцінюємо результати інтернатури та приймаємо рішення, чи лишається інтерн з нами надалі. Для кожного напрямку у нас є план кар’єрного росту, де прописані вимоги до спеціалістів всіх рівнів (від Інтерна до Ліда). І щоб оцінити прогрес, щопівроку ми проводимо Performance review для кожного працівника і вже на його основі приймаємо рішення щодо можливого переходу на наступний рівень. Успіх у кар’єрі залежіть лише від самого працівника і його зусиль.
