Меню & пошук

Вивчитись на креативний клас: як здобути освіту в креативній індустрії?

Вивчитись на креативний клас: як здобути освіту в креативній індустрії?

І що може стати на заваді цьому


[ads-pc-2]

Українська освіта у сфері креативних індустрій часом нагадує екшн з яскравими спецефектами, але з беззмістовним сценарієм. Вузи випускають багато творчих людей, яким вдається генерувати цікаві ідеї. Однак ринок потребує більшого – креативних особистостей, які вміють розвивати культурні, медіа- й арт-проєкти. Втім, у навчальних закладах мало кадрів, які б могли передати досвід наступним поколінням. Цю проблему частково зачеплять у своїх виступах спікери IV Форуму Креативних Індустрій, який відбудеться 19-21 вересня в столичному UNIT.City. Деякі експерти вже поділились думками з приводу цього питання.


Анатолій Попель, автор проєкту Creative Practice

На думку автора проєкту Creative Practice Анатолія Попеля, брак фахівців – це не лише проблема креативних індустрій.

«Думаю, є дві фундаментальні причини. Перша – економіка. Залишити країну задля ліпших умов життя стало легше. Багатьох приваблює ідея отримати кращі умови життя, вищий рівень соціальної захищеності й більшу винагороду за працю. При цьому голод на ефективних і талановитих фахівців високий в усьому світі. 

Друга фундаментальна причина – наша внутрішня ідеологія. На мою думку, ми занадто багато говоримо останнім часом про проблеми. Нашим людям зі ЗМІ цитували невтішні прогнози про «20 років наздоганяння Польщі», і на цьому фоні чимало людей думають, що інвестувати сили і час в цю країну немає сенсу. Навіщо чекати 20 років, щоб жити, як у Варшаві, коли за три години перельоту ви можете опинитись там і жити так вже зараз. Саме через ці проблеми маємо кадровий голод. 

Щоб виправити ситуацію, треба, по-перше, змінити ідеологічну установку. Я взагалі не хочу доганяти Польщу. Це не орієнтир. Крім того, нам треба зрозуміти, що багато в чому ми не відстаємо. Нам є чим пишатись. По-друге, нам треба «лікувати» економіку, припинити відтік талановитих людей, залучати інвестиції в країну. І виявиться, що все в нас є.»


Катерина Підгайна, Мистецтвознавиця й директорка ГО «Скульптурний цех»

Мистецтвознавиця й директорка ГО «Скульптурний цех» Катерина Підгайна вважає, що підхід мають міняти саме керівники навчальних закладів. 

«Нові методики і підходи потребують нових спеціалістів або підвищення кваліфікації вже наявних. Потрібно вводити нові предмети.

Наприклад, мистецтвознавці давно мають вивчати менеджмент та управління проєктами, комунікації в культурі, освоєння експозиційних та виставкових рішень. 

Художникам, поряд з традиційними мистецтвами, треба вчити діджитал-інструменти, наприклад, ZBrush та інші СG Art-програми.

Іншим креативним спеціальностям, думаю, теж бракує осучаснення.»

 


Тетяна Шерман, Керівниця департаменту по роботі із зовнішнім ринком Академії ДТЕК

Керівниця департаменту по роботі із зовнішнім ринком Академії ДТЕК Тетяна Шерман пропонує давати у вузах факультативи на розвиток навичок, пов’язаних із тайм-менеджментом, управлінням проєктів, підвищенням особистої та командної ефективності.

А ще студент може самостійно у вільний від навчання час опанувати ці вміння, відвідуючи тренінги, майстер-класи та воркшопи.

Але, за її словами, за такими знаннями краще йти до представників бізнесу, практиків, а не до теоретиків-викладачів.

 

 


Онлайн чи офлайн

Консультації репетитора по Skype, навчання на Coursera, онлайн-тренінги – цифровізація освіти зробила її доступнішою для тих, хто постійно прагне вчитися, живе далеко від мегаполісів або взагалі не хоче зайвий раз спілкуватися з людьми. 

Здавалось би, цифровий світ розширює наші можливості. «Для всіх, окрім дуже багатих людей, досвід навчання, життя й смерті все частіше пізнається через екран», – написала колумністка New York Times Неллі Боулз у своєму березневому матеріалі. 

За її словами, поки технологічні компанії примушують державні школи США закуповувати ноутбуки для кожного учня, представники Кремнієвої долини віддають своїх дітей до закладу, який прагне перейти на безекранне навчання. 

Саме контакт з людиною, а не гаджетом, є ознакою розкоші – припускає Боулз. Наскільки це припущення діє для України, де медіа останнім часом часто пишуть про переваги онлайн-навчання? Для країни, де закупка комп’ютерів й мультимедійного обладнання стає святом для школи, а для депутата місцевої ради – нагодою поставити «плюсик» до карми?

via GIPHY

Катерина Підгайна вважає, що прагнення відійти від онлайн-навчання до освіти через контакт із людьми актуальне для країн, де рівень навчальних послуг офлайн та онлайн однаково високий. 

«Україна досі перебуває в інших умовах: кількість онлайн-ресурсів, які б давали змогу повною мірою вивчати окрему дисципліну, мізерно мала для того, щоб оцінювати кількісні та якісні показники користувачів. 

А рівень володіння мовою багатьом не дозволяє навчатися онлайн на іноземних ресурсах. Що стосується офлайн-навчання, вартість освітніх, особливо державних, послуг – невисока порівняно з іноземною освітою, тому досвід інших країн поки є нерелевантним для нас. 

Окрім реальної платоспроможності ще існує пострадянський стереотип, що освіта може бути безкоштовною або повинна бути недорогою. Особливо онлайн-формат. Українські приватні школи (КАМА, PROJECTOR, Скульптурний Цех, LABA, CreativeManagementCamp та ін.), які пропонують альтернативні навчальні програми в креативній сфері, для багатьох виглядають недоступними. І часто це також психологічний бар’єр, який не дозволяє прийняти думку, що хороша освіта коштує грошей.»

via GIPHY

На думку Анатолія Попеля, самі по собі цифрові технології не є ознакою бідності чи заможності.

«Технології – просто частина сучасного світу, певно, їхня роль зростатиме дедалі більше. У 90-х мобільні телефони мала незначна кількість киян, і за їх наявності можна було робити певні висновки про статки власника. Комп’ютери також були предметом заможності, інтернет – тим паче. А тепер все змінилось. В Україні комп’ютер і смартфон є фактично у кожної людини.

Цілком природно, що кількість людей з низькими статками в інтернеті зросла. І вони часто знаходять у цифровому вимірі можливість отримати майже будь-що дешевше. Вінілові платівки дорожчі, ніж власна цифрова копія. Книжки в магазинах зазвичай коштують більше, ніж електронні. Перегляд фільму у цифровому кіно часто дешевший, ніж похід в кінотеатр. Тому цілком природно, що за наявності дешевшої альтернативи люди середнього та нижчого за середній клас обиратимуть її.»


Пилип Духлій

Голова ГО «Броботс»

Голова ГО «Броботс» Пилип Духлій радить не протиставляти онлайн- та офлайн-освіту. 

«Освіта рухається від ієрархічної структури вчитель-учень до горизонтальної. Технології дуже швидко змінюються і це прямо впливає на навчання. Сьогодні ти вчитель, а завтра твої учні вже вчать тебе або ти займаєшся самонавчанням за допомогою інтернету. Онлайн і офлайн – це просто інструменти, які треба обирати відповідно до їхньої ефективності для конкретного випадку.»

via GIPHY


За спеціальністю чи ні

У липні цього року в Укрінформі відбувся круглий стіл, присвячений питанням професійної орієнтації молоді. Виявилось, що 44% випускників українських університетів працюють не за фахом, а 29% мають роботу, частково пов’язану з ним. І тільки 36% працюють за спеціальністю.

Звісно, кожен має право міняти професію протягом життя, але ж хочеться це робити з найменшими втратами. Більшість студентів навчаються платно. Середня вартість контракту в українських вузах – 15 тисяч гривень. Навчання у вишах триває переважно 5 років, тож в середньому один контрактник витрачає 75 тисяч гривень. 

Пилип Духлій переконаний у тому, що вища освіта в Україні перетворилась на «довідку, що ти – не дебіл».

«Знання, що дають майже всі наші виші, застаріли ще 10-15 років тому, і ніхто нічого не хоче змінювати. Виші отримують гроші, студенти – дипломи, все працює, всі задоволені. У цьому ланцюгу немає головного – професії, що відповідає сучасним потребам ринку та майбутньому.» 

via GIPHY

Анатолій Попель вбачає проблему в знеціненні вищої освіти.

«Існувала так звана бюджетна освіта, яку люди сприймали певною мірою як халявну, адже рідко хто міряв життя роками, інвестованими в отримання диплому. 

Друга проблема наші студенти досить часто ще дуже юні. У шістнадцять років взагалі рідко хто усвідомлює, чим хоче займатись. І до університету вони часто йдуть не тому, що прагнуть опанувати фах, а тому що батьки бажають, щоб було закрито гештальт або щоб дитину не забрали на наступному призові.»

На думку Тетяни Шерман, причина проблеми криється у недосконалій системі освіти, яка починається ще в дитячому садку. За її словами, у школі відсутні якісні, глибокі інструменти з тестування та методики професійної орієнтації дітей.

«На жаль, у нашій країні школярі є необізнаними при вступі до вишів. Дуже часто після двох-трьох років університету виявляється, що обрана спеціальність нецікава і взагалі не відповідає первинним уявленням. 

Пошук та «вирощування» талантів змалечку зможе змінити це явище. Важливо мати ментора, наставника, який допоможе віднайти талант, мотивуватиме та сприятиме розвитку потенціалу.»

Суттєва перевага нинішньої молоді – в тому, що у неї є доступ до інформації з різних джерел. Є можливість не лише опиратись на мудрість батьків, сусідів і педагогів, а й пізнавати професійний досвід багатьох людей навколо через лекції, форуми, курси, зустрічі. 

Ілюстрація:@katemangostar

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: