Меню & пошук

Чому важливо вміти пробачати та співчувати самому собі?

Чому важливо вміти пробачати та співчувати самому собі?

Самоспівчуття продовжує життя, знижує стрес і додає мотивації


2014-ого науковці Брандейського університету (штат Массачусетс, США) встановили: самоспівчуття й удоволення собою продовжують життя. Водночас занадто високі вимоги до себе, заборона помилятися й лютування через власні емоції лише провокують вищий рівень стресу. Відтак збільшується ризик виникнення серцево-судинних хвороб, раку й хвороби Альцгеймера. 2017-ого канадські й шотландські вчені заявили, що співчуття до себе полегшує життя студентам-першокурсникам, «оберігаючи» їх від неврозів і депресивних станів. Ба більше, вони стають умотивованішими, енергійнішими й оптимістичними. А 2019-ого психологи дійшли висновку: самоспівчуття полегшує й пришвидшує терапію. Чому так важливо вміти пробачати самому собі помилки, співчувати та просто бути другом, говорили з психологинею Оксаною Пшегорницькою.


Оксана Пшегорницька, психологиня

Самоспівчуття – це вміння ставитися до себе з розумінням, уникати неконструктивної самокритики, сприймати невдачі чи недоліки як досвід, а не поразку, й усвідомлювати власні психологічні стани й з розумінням їх «проживати». Це важливий механізм, який втрачається в багатьох людей, поки вони дорослішають.

Однак жаліти себе, бережно ставитися до себе, турбуватися про себе – це необхідність.  Адже немає якоїсь іншої дорослої людини, яка б це зробила для нас. Тому потрібно бути самому собі цією людиною: стати нарешті мамою, татом і хорошим другом. Ніхто про нас не подбає так, як це можемо ми самі. Просто ніхто нас так не відчуває, як відчуваємо ми. Ніхто не зможе сказати: ви вже достатньо втомилися чи ще ні. Це тільки наша відповідальність.

Дуже поганою є стратегія почати турбуватися про себе за певних умов, коли заробите грошей, зробите кар’єру, виростуть діти. Життя триває прямо зараз. У цю секунду. Воно не зупиняється ні тоді, коли ви лежите на дивані, ні тоді, коли гаруєте на роботі до ночі. Але організм потребує відпочинку, турботи, співчуття вже зараз. Ви ж не кажете другові, у якого помер кіт: «Почекай, я тут проєкт закрию, а потім ми разом поплачемо». Зате часто люди так роблять зі своїм життям.

Самоспівчуття – це відпочивати стільки, скільки необхідно. Бути бережним до своєї втоми, до свого тіла, душі. Якщо, наприклад, я за тиждень роботи з людьми виснажилась емоційно, то треба дати собі можливість побути без людей. Обирати інтереси свої, а не, наприклад, дітей, чоловіка, партнера, батьків, друзів чи будь-кого іншого.

via GIPHY


Ні любові, ні смутку, ні жалю

Серед причин заборони собі співчувати є переконання, що жалість до себе – це слабкість. Але взагалі за цим насправді може бути багато всього: від способу проявляти агресію до своїх близьких, коли ми сильно дбаємо про них, ігноруючи себе, до специфічного контролю, способу встановлення влади над своєю сім’єю. 

Це може бути несвідома маніпуляція близькими людьми: дивіться, як я тут працюю, а потім ще город і миття посуду, і вечеря. Але це не просто так: люди за це хочуть «бартер» – допомогу, захоплення, похвалу. Мовляв, я ж так «батрачу» – давайте мені нагороду. І це деструктивно.

Але дуже часто ми просто не навчені співчувати самим собі. Не вміємо, мама не жаліла, не схвалено в тому колі суспільства, у якому живемо. Є стереотип, що вразливість – це погано. Погано лежати на дивані після роботи, погано піти в перукарню, погано «розкиснути». У нас так історично склалося, що жінка тягла на собі купу всього і до того ж мала ще й лишатися жіночною в патріархальному світі.

Також ми сприймаємо жалість як негатив. Пожалів себе – як ти міг? Це ніби злочин чи щось неприємне, від чого хочеться відокремитися, сховатися.

Особливо співчуття неможливе в нашому суспільстві щодо чоловіків. Це ж «сильна стать», хлопчики не плачуть, сльози – то дівчача справа. Цей стереотип засів не лише в чоловіків: його зрошують і самі жінки. Від заборон першачкам плакати в школі до вимагання діяти агресивно, «як чоловік», замість просто посумувати. Але співчувати собі повинні всі. Незважаючи на гендер.

via GIPHY


Наслідки «твердої руки»

Є дуже багато людей, які живуть усе життя без самоспівчуття. Ба більше, ще й працюють на роботах, де є потреба в емпатії, допомозі іншим. Вони часто забувають про свої потреби і тому вигорають емоційно. Здебільшого це лікарі, психологи, люди, які працюють з дітьми, з людьми з інвалідністю. 

Цілком реальним наслідком такого ігнорування своїх потреб може бути депресія або якась хвороба. Якщо організм відчуває, що йому потрібна перерва, він «організовує» її захворівши. Просто так мозок нас рятує від виснаження, вигорання, смерті. У нас же не блимає лампочка «заправитися» енергією. Але підсвідомість сканує ресурси організму і видає нам потім якийсь вірус, кашель чи температуру. Це означає: не потрібно героїчно все переносити на ногах, а треба відпочити.

Або ж люди можуть жити усе життя, не прислухаючись до себе, менше відчуваючи свої потреби. Є таке поняття оператуарність: людина не відчуває нічого, просто робить усе на автоматі. Це призводить, по-перше, до того, що вона проживає «не своє» життя, тобто робить те, що не хоче і що давно не приносить їй задоволення. По-друге, вона перевтомлюється і вигорає фізично й емоційно. Тому ресурсу на зміни не лишається.

via GIPHY


Чи можна жаліти себе надто сильно?

У своїх кар’єрі та житті я не бачила таких людей, які б жаліли себе надто сильно. Насправді це складно. Якщо вам здається, що ви надто сильно себе жалієте, отже, цього все ще недостатньо. Ось такий парадокс. Не буває надто сильного співчуття до себе.

Неправильно виправдовуватися, наприклад, чому ви не займаєтеся спортом, не бігаєте марафон, не читаєте книг. Мовляв, я себе пожаліла, бо в мене була травма, депресія, тому я зараз не бігаю, не навчаюся. Це позиція жертви. Ви не маєте бути в стані виправдовування перед кимось за свою позицію чи вибір у житті. Крапка. Це зовсім різні речі: давати собі можливість виспатися замість ранкової пробіжки і виправдовуватися перед кимось за це.

Цю позицію жертви вже потрібно окремо пропрацьовувати, що призвело до цього, чому, як це змінити. Можливо, у такий спосіб людина компенсує або отримує якісь речі, які без цього вона не може отримати. Або просто не знає, як отримати, або не уявляє, що може інакше.

via GIPHY


Keep calm і відновлюйтеся

Головне правило самоспівчуття до себе: не намагатися бути «зручним» для всіх. Якщо ви вигораєте і не хочете ні з ким спілкуватися, то не мусите цього робити. Не хочете йти в кіно з компанією чоловіка – не йдіть; не хочете варити суп, прати білизну, протирати пил – не робіть.

Ваші кордони мають поважати. Але для цього варто усвідомити власні потреби й дати їм місце та право на життя.

Прийняти той факт, що в житті й справді є місце для всього спектру переживань. Ми не можемо залишити лише хороші і відкинути всі погані. І це нормально довго та важко переживати останні. Сумувати, плакати, сердитися. Нормально, якщо вам для цього потрібно більше часу, ніж іншим. Хтось може впоратися з потрясінням за день чи тиждень, а комусь на відновлення потрібен місяць або рік – і це ок. Немає вимог, хто, скільки і в якій послідовності повинен страждати.

Також нормально потребувати, аби близька людина нас пожаліла. До того ж це має відбуватися без якогось формулювання із серії: «Отже, слухай, вище носа: тобі необхідно зробити «те» і «те». Ні, це має бути щось на кшталт: «Бідний мій, нещасний котик, ти сильно втомився на роботі, такий у тебе був важкий тиждень, така погода погана і ще й керівник – стерво». Співчуття – це не повчання, співчуття – це єдність, близькість, емпатія та розуміння.

via GIPHY

Так само ми не можемо викинути спокійний відпочинок і залишити винятково активний. Організм теж потребує відновлення. Цілком адекватно піти за бажанням свого організму й поспати довше на вихідних або ж узагалі цілий день провалятися.

Ще одна правильна формула: взяти відповідальність за своє життя. Усвідомити те, що тільки я можу організувати собі те, що мені треба. Якщо треба задовольнити якусь потребу у відпочинку, то це моя відповідальність, як я це зроблю. Цього не зробить партнер, чоловік, дружина, діти. Начальник не скаже: «Боже, ти так стомилася, йди у відпустку». Цього не відбудеться, якщо людина сама це не зробить. Бо ніхто інший не несе за те відповідальність. 

Якщо ж людина хоче багато грошей, але працювати не хоче, то тут вона сама має зробити вибір й обрати, що для неї важливіше. Проте немає нічого поганого в тому, щоб усе життя лежати на дивані. Якщо людина сама змогла це собі організувати. Не думаю, що в когось є правильна стратегія, як потрібно жити. Приміром, працювати, відпочивати, розважатися треба стільки-то. Тому люди можуть обирати різне життя, різний ступінь активності й власноруч формувати свою зону комфорту. 

via GIPHY

Озвучувати свою потребу в підтримці близьким людям, якщо вони є. Бажано робити це словами, вербально. Тобто говорити, у який саме спосіб ви хочете отримати цю допомогу та підтримку. Наприклад, якщо я хочу, щоб зі мною побули, погладили мене по спині, зробили чай і принесли ковдру. Тоді потрібно озвучити це. Ніхто не може прочитати ваші думки. Це теж ваша відповідальність уміти просити про допомогу. 

Припинити боятися своєї вразливості, утоми і того, що можна було б назвати слабкістю. Це теж нелегко, але це навичка, яку можна освоїти. Для початку подумайте про неї як частину сили.

Далі – усвідомити, що «моє переживання є важливим». Це складно. Це не всім вдається з першого чи «енного» разу. Але варто однаково собі проговорювати: мій сум є важливим, я не буду міряти своє горе лінійкою. Адже дуже неправильно думати: я тут нию через малу зарплату, а діти в Африці не отримують достатньо питної води. Це є знеціненням. Повне знецінення себе й своїх потреб. Тому якщо людина свідомо обирає не знецінювати свої переживання, то це однозначно зробить процес терапії легшим. Як би це цинічно не звучало, але в світі завжди комусь буде гірше. Та це не робить ваші переживання меншими. Однак якщо у вас не буде власного ресурсу, то ви точно нікому не зможете допомогти. Тому дайте собі можливість набратися сил перед тим, як рятувати світ.

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: