Спорт із мишкою в руці: історія 18-річного українського кіберспортсмена
Спорт із мишкою в руці: історія 18-річного українського кіберспортсмена
Як зробити так, щоб твої успіхи в Dota 2 помітили
[ads-pc-2]
Хтось з дитинства мріяв стати художницею, хтось – журналістом, деякі марили майбутнім професійних футболістів та боксерів, а от герой нашого інтерв’ю хотів стати кіберспортсменом. Наразі Єгор Belony Довгий – професійний гравець в DOTA 2, один із учасників Української Федерації Електронного Спорту, який заробив в загальній кількості 100 тисяч гривень призових з турнірів в дисципліні Dota 2. Inspired дізналися про його бекграунд, мотивацію та кроки на шляху до кіберспорту.
Мені 18, і я проводжу більше ніж 8 годин на день за комп’ютером, бо я професійний гравець у DOTA 2.
Спершу я займався футболом, присвятив йому 9 років і навіть отримав перший розряд єдиної спортивної класифікації України. В 14 років я вперше спробував себе в тому, про що давно мріяв − в Dota 2. Виявилось, що це серйозна дисципліна електронного спорту і для того, щоб стати гарним гравцем потрібно мати навички високої концентрації, розвинену моторику рук, аналітичний склад розуму та ще багато інших факторів, які впливають на твоє становлення, як професійного гравця. Тоді я задався ціллю стати кращим в Dota 2 і дав собі слово пройти цей шлях до кінця, навіть якщо мене не зрозуміють оточуючі.
Перша зарплатня і порозуміння з батьками
Спочатку батьки поставилися до мого захоплення не дуже серйозно. Перший турнір, який я відвідав у якості глядача, вони сприйняли як одноразову акцію, але для мене це стало мотиваційним поштовхом для початку кар’єри в електронному спорті. Далі − безкінечні суперечки, заборони комп’ютера, звинувачення в комп’ютерній залежності − і ще ряд непорозумінь, з якими стикається більшість підлітків, граючи в комп’ютерні ігри. Я намагався переконати батьків у тому, що це принесе мені користь у майбутньому, але хто буде сприймати серйозно 15-ти річного підлітка?
Батьки почали сприймати моє захоплення Дотою не як марну трату часу, а як повноцінну роботу, коли я приніс додому купюру в сто доларів і поклав на стіл.
Їхня думка змінювалася поступово. З кожним новим призовим місцем на турнірах вони все більше переконувалися в серйозності моїх намірів. Батьки почали сприймати моє захоплення Дотою не як марну трату часу, а як повноцінну роботу, коли я приніс додому купюру в сто доларів і поклав на стіл, сказавши:
«Це − моя перша зарплатня». З того часу вони по-справжньому визнали моє захоплення та почали дійсно сприяти моєму розвитку.
З хобі у професію
Ідея про те, що можна перетворити це хобі на професію з’явилася спонтанно. Я просто проводив день, як звичайно, за комп’ютером і побачив новину про те, що за перемогу в турнірах платять гроші. Після чого поставив собі питання: «Чому б не поєднати приємне з корисним?». Тому надалі почав тренуватися вже заради конкретної мети, а не просто задля гри з друзями.
З найпершого дня моїм кумиром став Данило «Dendi» Ішутін (професійний DOTA 2 гравець, The International 1 Champion (2011)) і не тому, що він подобався всім, мав статус чемпіона світу і т.д., а тому, що він володіє неймовірною харизмою, вміє поєднувати свої комунікативні навички з навичками гри в доту, був найкращим гравцем своєї ролі і тоді можна було у нього навчитися багато чому, що в підсумку я і зробив. Навіть іноді в своїх соціальних мережах називаю його своїм «учителем».
У мене була мета добре і регулярно грати, тому що я знав: рано чи пізно мене помітять і самі покличуть.
У мене була мета добре і регулярно грати, тому що я знав: рано чи пізно мене помітять і самі покличуть. Паралельно я проводив стріми на Twitch, в той час виключно для друзів, але як виявилося потім, мене дивився і мій майбутній роботодавець, перед тим як призначити зустріч і заговорити про мою професійну кар’єру. Зараз я граю в складі команди Nu Esports у якості форварда команди. Ціль − стати найсильнішої командою України з дисципліни DOTA 2. Я входжу в сотню кращих гравців Європи і не збираюся на цьому зупинятись. Маю намір потрапити на світову арену електронного спорту в дисципліні DOTA 2 та стати одним з найкреативніших гравців своєї ролі − SOLO MID.
Як тренуватися і що прокачувати
Звичайний геймер грає не менше, ніж професійний гравець, але виключно для втамування своїх внутрішніх потреб − сублімації, проекції агресивності, втечі від реальності і так далі. Зазвичай, це більшість гравців (близько 95% по всьому світу). Професіонал же в свою чергу має чіткі цілі і зобов’язання: перед організацією, командою, спонсором і т.д. Такий гравець має на меті не витратити дарма час, а розвинути навички концентрації уваги, моторики рук, стресостійкості до такого рівня, щоб бути кращим у своїй справі. Коли гравець досягає цих цілей, з’являються пропозиції, а з ними і зобов’язання. Все це приходить до гравця тоді, коли зовнішні ресурси готові вкладати в нього на узгоджених обома сторонами умовах, щоб допомогти досягти максимально високих результатів, за рахунок якого вони отримають свої бонуси.
40-50% мого тренування − це робота за комп’ютером. Весь інший час йде на розвиток особистих якостей комунікації, самоконтролю, на побудову розкладу
40-50% мого тренування − це робота за комп’ютером. Весь інший час йде на розвиток особистих якостей комунікації, самоконтролю, на побудову розкладу на найближчі тиждень \ місяць. Варто до цього додати вміння красиво виглядати в житті і навіть роботу з психологом (не тому, що хворий, а для того, щоб вирішувати конфлікти без втрати хороших відносин з партнерами по команді) і багато-багато іншого, бо бути просто хорошим гравцем недостатньо. Щоб потрапити в бажане середовище, потрібно стати досить дисциплінованим і комунікабельним, щоб з тобою було приємно і легко вести діалог, інакше все, чого ти вчився до цього, не матиме ніякого значення. Потрібно вміти поєднувати і розділяти − це і є професіоналізм.
Проблеми зі спиною проти подорожей та популярності
Звісно, таке заняття має свої недоліки. Особисто у мене, як і у багатьох людей, які багато часу проводять в сидячому положенні, можуть виникнути проблеми зі спиною, але то пусте. Щоб цього уникнути я регулярно роблю вправи як на спину, так і на руки для того, щоб комфортно себе почувати під час гри і не відволікатися на фізичний біль. Бували поодинокі випадки за весь час з травмами рук, але це суто індивідуально: 1 випадок на 1000 гравців. І ось, вже граючи 7 років в ігри, з яких 1.5 року професійно, можу сказати, що я не відчуваю ніяких проблем.
На мою думку, років через 10-15 не буде нічого, крім кіберспорту. Всі гратимуть в ігри.
Зате серед переваг кіберспорту − широке коло спілкування, подорожі по всьому світу, всебічний розвиток, заняття улюбленою справою, яке ще й дозволяє тобі мати хороший заробіток, популярність і багато іншого. Все це є у середньостатистичного професійного кіберспортсмена, яких стає все більше. На мою думку, років через 10-15 не буде нічого, крім кіберспорту. Всі гратимуть в ігри.
