[ads-pc-2]

Після нетривалої перерви рубрика Фотопрофіль знову з вами, і цього разу в наших гостях – Віктор Дьомін з Ужгорода, який щиро захоплюється своєю справою і не сидить на місці, постійно вдосконалюючи своє бачення.

– Як почалося твоє знайомство з фотографією?

– У мене в дитинстві був плівковий апарат Kodak, але перший серйозний крок до фотографії було зроблено в 2005-му році, коли я купив собі телефон Sony Ericsson к500і, з вбудованою камерою на 1,3 мегапікселя. Я знімав на неї все підряд, в основному своїх друзів і студентські гулянки. Особливе задоволення отримував, коли на знімку з жахливою витримкою вдавалось зберегти якусь цікаву сцену, ситуацію, момент, який більше ніколи не повторювався. Роки через півтора я купив свій перший фотоапарат – напівкомпакт Canon S3 і разом з інструкцією до нього почав читати книги “Цифрова фотографія для чайників” та “Сучасна фотографія” Лі Фроста.

– Що тебе найбільше приваблює у цьому процесі?

– Пошук подобається. Побачити щось таке, чого до цього не зустрічав. Азарт, дослідження життя. Люблю чекати, поки плівка проявиться, в передчутті хороших кадрів.
А ще дуже круто знаходити однодумців. Я відчуваю себе фотографом тільки в ті моменти, коли розумію, що мої знімки знайшли відгук в комусь, що цей хтось провів час, їх розглядаючи.

– Чи важко робити вдалі кадри? Що для цього потрібно?

– Дивлячись хто яке завдання собі ставить. Любителі постановочної фотографії можуть відповісти – світло, роботу моделі, знання техніки. Звичайно, все це важливо. Але ж життя – дуже цікава штука. Набагато цікавіше думок і задумів якихось фотографів. І воно постійно підкидає нам сюжети, залишається тільки розглянути. Звичайно, фотограф повинен бути готовий до того, щоб побачити. Бути відкритим внутрішньо, об’єктив потрібний приготувати, вибрати позицію. Тут вже й чуття, й індивідуальне бачення допомагають.

– Як ти вважаєш, що може бути найкращим джерелом натхнення для фотографа?

– Мене життя надихає. Якщо говорити загалом – натхнення приходить, якщо гостро відчувати момент, справжнє. Іноді це почуття притупляється, потрібно просто його знайти. Я наприклад люблю сидіти на набережній в Ужгороді. У якийсь момент відчуваєш свою єдність з усім навколишнім, це почуття очищає, наповнює енергією, якої вистачає і на зйомки.

Великий вплив на творчість робить середовище, в якій фотограф крутиться. Дуже часто цей вплив є визначальним фактором. Я от наприклад організовував вечірки і в один момент зробив проект-дослідження про людей, які відвідують клуби. Все якось само собою склалося в голові.

– Наскільки комерційна робота фотографом впливає на твоє вміння і бажання займатись цим?

– У мене все в житті виходить якось само по собі. Я просто намагаюся бути щирим з собою. Є у нас навіть з одним другом таке слово “почуття”, яке скоріше не слово вже, а поняття, що визначає щирість того, що робиш в даний момент, твоїх цілей. Буває, наприклад, спірна ситуація, і ми задаємо самі собі питання – “почуття” чи це або так, грошики заробити хочеться?

Я просто робив те, що подобалося саме мені і в якийсь момент з’явилися люди, готові мені платити гроші за те, щоб я робив це для них.

Я насправді люблю знімати весілля. Мені подобається урочистість, відчуття своєї причетності до таїнства, подобається відчуття відповідальності, усвідомлення того, що спогади про такий важливий для кожної людини дні, ці люди довірили саме мені. Мене неймовірно вражають закохані, наречені, плечі яких ніжно погладжують їх женихи, розчулені мами і горді за своїх дітей чоловіки. Люди у весільний день не такі, як завжди, якщо вони щирі. Є якийсь внутрішній світ в них, краса внутрішня. Я відчуваю все це, відчуваю і мені дуже подобається знімати ці почуття.

У більшості випадків мені щастить: мої клієнти – мої однодумці.