Плівковий Майдан: підбірка фото на плівку з Революції Гідності
Плівковий Майдан: підбірка фото на плівку з Революції Гідності
П'ть років тому на плівці
До 5-ї річниці подій на Майдані Inspired публікує підбірку фото, зроблених на плівку в мирні і трагічні дні протистояння.
Софія Данилова, редакторка комерційних спецпроектів The Village Україна
Ще до початку Революції я позичила у подруги Zenit ET та знімала місто та людей навколо. У мене була ідея – вести профіль на Tumblr, де фіксувати життя Києва на плівку. Бачити такі моменти, які ми іноді не помічаємо. Ловити емоції людей та архітектуру. Чому саме плівка? Насправді мені просто дуже сподобалася якість фото. Здавалося, що навіть без особливого таланту Zenit витягне кадр.
Так і вийшло, що іноді на Майдан я приходила з камерою. Проте знімала лише у спокійні дні. Зараз розумію, що з декількох плівок вийшла ретроспектива: від перших студентських маршів до днів після розстрілів.
Наш мозок має здатність забувати. Тому, коли я дивлюся на ці фото, відчуваю сильні флешбеки: запах багаття та димових гранат, страх, відчай та злість. Останню плівку, яку я зняла 21-22 лютого 2014-го, дуже довго не могла проявити та передивитися. На ній немає крові чи поранених людей, але всі ці дірки від куль, розплавлені ліхтарі та втомлені обличчя нагадують про те, що ми пережили.
Станіслав Ясинський, спец-кореспондент ТСН, режисер-документаліст
Я завжди знімаю на плівку, просто тому що так звик і не хочу бачити кадр одразу в якомусь віконечку. От зараз я годину переглядав ці фото і думав про те, що треба було знімати більше. Все, що було після того, затерло спогади. І тепер дивитися легше.
Наталія Панченко, комунікаційна менеджерка проекту «Відкриті клітки»
Перше фото у мене асоціюється зі страхом. Того дня я вперше бачила відкриті рани від вибухових елементів, і я думаю на тому моменті мій підлітковий вік закінчився. Друге фото мені зараз нагадує кадр із фільму про війну. П’ять років тому загалом навіть наживо відчуття було схоже. Ялинка була окремим організмом, зараз дивлюсь на цей кадр і бачу, як вона дихала тими прапорами, вдихала і видихала задимляне повітря.
Сергій Ярмоленко, фотограф
Люблю знімати на плівку, в цьому процесі є якісь чари – те, що результат потрібно чекати, і те, що кількість кадрів обмежена, – змушує бути відповідальнішим. Плівка завжди зі мною, тож і на Майдані вона теж була, це було природньо. А відчуття, здається, що це було в якісь іншій реальності. Коли дивлюсь на ці фото, згадую захват від кількості людей, усвідомлення, що просто так це не розрулиться, і розуміння того, якою хиткою та суцільно фальшивою виявилась вся державна конструкція.
Дмитро Купріян, фотокореспондент
Я знімав майже весь час на Майдані. І тоді це було відчуття певного обов’язку − знімати так, щоб через багато років не було соромно за результат. Це якщо суто як фотограф. 20 лютого на роботі прочитав, що стріляють і вбивають. Підхопив знайомого поруч на метро Харківська та машиною приїхали на Грушевського, вийшли перед барикадою і спостерігали, як на нас дивляться у приціли із Кабміна. Перед нами стояли протестувальники та шикувались у фронт. Тоді подумки просив, щоб вони не йшли вперед, бо будуть у них, і у нас (фотокорів) теж, стріляти. Потім перейшов на Інститутську до готелю «Україна», але всередині знімати не дозволили. Знімав на вулиці.
