[ads-pc-2]

Чарльз Хілдрет – талановитий фотограф, який живе і працює у Каліфорнії, США. Переважно знімає весілля та портрети у своєму характерному стилі.

– Коли і чому ти почав займатися фотографією?

– Моє захоплення фотографією почалося у серпні 2009-го року. Це сталось майже випадково: я зірвав непогані гроші у відео-покер на свій день народження і на ці кошти придбав фотокамеру, головним чином, для того, щоб сфотографувати випускний своєї сестри. Під час одної із сімейних зустрічей мені вдалося зняти хороший портрет моєї малої племінниці, і це наштовхнуло мене на думку, що, мабуть, варто зайнятися фотографією більш серйозно.

– Ти навчався фотографувати? Чи самотужки?

– Я вчився самотужки методом спроб і помилок. А коли відчув, що вже сягнув межі своїх можливостей у пост-обробці, я звернувся по допомогу до одного із досвідчених фотографів. Він навчив мене основам та деяким фокусам у роботі із кольорам у Photoshop. А потім я вже розвинув отримані знання у власний стиль, який більше імпонував моєму баченню.

– Яка була твоя перша камера?

– Nikon D40

– Що надихає тебе у творчості?

– Є одна картина, яка найбільше втілює у собі мої фотографічні прагнення. Вона називається «Леді Шалот», написана за мотивами однойменної поеми Альфреда Теннісона. На картині зображена помираюча дівчина на човні, що пливе по озеру. Картина намальована таким чином, що поєднує всі ці елементи у мрійливу, романтичну містичність світу, який нам навряд чи вдасться колись пізнати.

– Чи впливає комерційна складова на твоє натхнення?

– Я б сказав, що комерційна складова відвертає мене від творчості. Щоразу, коли у зйомці присутні гроші, з’являється тиск на сам процес зйомки – щонайменше у моїй голові. Мені й досі не вдалося позбутися цього відчуття у своїй роботі.

– Яка твоя найбільш незвична або дивна зйомка?

– Не думаю, що у мене були зйомки, які можна назвати справді дивними. Я працюю у багатьох жанрах фотографії, у тому числі й «ню». Тож одного разу я брав участь у зйомках у Сан-Франциско, організованих Suicide Girls, і вони зібрали в одному лофті понад дванадцять оголених дівчат. Усе це було доволі незвично, проте, потім переросло у славну вечірку :)

– Які наразі твої цілі як фотографа?

– Зараз я намагаюсь вийти за межі мого теперішнього стилю, опанувати різні аспекти роботи зі світлом. Я б хотів бути більш винахідливим щодо локацій, у яких я фотографую. Зазвичай я просто ставлю модель у затінку або серед парку і знімаю близько години в таких умовах, однак, зараз подібний формат здається трохи безцільним.

– На твою думку, які ознаки крутого фотографа?

– Ніколи не судив про «крутість» якогось певного фотографа. Мистецтво просто існує за межами певної людини, ми всі поєднані ним, і воно впливає на нашу творчість.

– Хто твої улюблені фотографи?

– Наразі ніхто конкретний не згадується, проте, я стежу за багатьма аматорами та профі у соцмережах та на фото-сайтах. Мабуть, одним із моїх перших захоплень була Енні Лейбовіц, головним чином, через її вміння контролювати світло та композицію у портретах. Також я із задоволенням переглядав роботи Хаіма Ібарра, коли тільки починав.

– Яку найсуттєвішу пораду можеш дати початківцям?

– Фотографуйте постійно! Опануйте Photoshop. Вчіться одразу робити хороші знімки так, щоб не витрачати потім час на виправлення у пост-обробці, а використовувати її вже для своїх творчих експериментів.

500px / Facebook / Twitter / Instagram

Олександр Гонтар, ексклюзивно для Inspired.