[ads-pc-2]

Якщо мова йде про натхнення, то воно в музиці. Бо навіть міцна кава з Еквадору або Колумбії не спонукає до емоцій і жодної бадьорості не несе, якщо порівнювати її з концертом. А тим паче – з Lviv Acoustic Fest.

З першої ж хвилини тобі здається, що ти знав ці тексти вічно – так, напевно, закохуються в творчість. Подібний вікенд – це найкраща можливість вийти за межі графіків. Отже, якщо ви щось пропустили…

1. Bahroma – перший гурт для мене, який сам отримував задоволення від концерту. Їх навіть не хотілось відпускати зі сцени, з такою відданістю вони “проживали” кожну пісню. Мабуть, ці хлопці з тих, хто словами викликають буревії та засухи, зливи і дощі – принаймні, у душах слухачів.

Їх так хотілось знімати на плівку, аби мати тільки один кадр, передати справжність емоцій. Але, мабуть, вистачить і зерна – ефект присутності забезпечено.

2. Рэспубліка Паліна – “вельми акустична музика на вельми акустичному фестивалі”, як сказала солістка гурту. Сама вона з Білорусії. Отже, під маленький зріст цієї напрочуд наївної, але одночасно зрілої, виконавиці спеціально підбирали кільце. А ще мені здавалось, що під її слова треба підбирати внутрішнє “я” і щоразу перевіряти, аби все було справжнім.

Кожний з виконавців влаштовував на сцені перфоманс. “Все буде добре, ми ж українці”, – каже Поліна. Сама вона з Білорусії. А от коли вона заспівала французькою, стала схожою на Одрі Тоту.

3. Колос (гурт Фіолет) грають словами і жестами, зачаровують інтонаціями, з усією щирістю віддаються виступу. Так само здається, що ця година – це величезний шматок їхнього життя.

Цікаво дивитись, як за кулісами інші музиканти сміються, переглядаються, підспівують.

З кожним “дякую, супер” стає ще легше дихати. У листопаді друг привозить Колоса в моє рідне місто, Одесу. Пишу йому, що Фіолет – чудові. І вже не можу дочекатись ще одного подібного вечора.

4. Нарешті. Довгоочікуваний виступ Pianoboy. Це епатаж, надрив, сердечний біль… і піджак з оксамитовими крилами. “Аудиторія має бути гучнішою за артиста, бо це Acoustic Fest”. Гм. Імпровізації та взаємодії перевершили всі надії. Ані навести різкість, ані дати собі раду. Просто відчувати.

P.S. Мені сподобалось, що всі ми в першу чергу ловили ноти самі, і ніхто не знімав на телефони.

P.P.S. Цінуймо ледь помітне. Акустичне. Та рідне.

Текст та фото – Інга Гезалян