Які комплекси мають Залізна Людина, Капітан Америка і Тор

---

[ads-pc-2]

Обережно, в тексті можуть бути спойлери деяких фільмів франшизи Marvel.

Надзвичайні здібності, непереможна сила, наукові експерименти і нескінченні вражаючі битви добра і зла: кінематографічний всесвіт Marvel взяв на себе нелегку ношу − не просто створення якісного продукту, а справжнє конструювання поп-культурного феномену. Втім це не єдина місія кінофаншизи, адже Marvel крім того − шлях сучасного ескапізму, портал зі світу реального у світ фантастичного. Там діють свої закони: суперсилу отримують від укуса павука чи укола сиворотки, науковий прогрес пішов на роки вперед і дозволяє конструювати надсучасну зброю, а померти від нещасного випадку нереально − тільки з честю і від руки негідника. Ми звикли вважати марвелівське кіно частиною міфу, чимось, що допомагає нам на дві години забути про все і зануритися у фантастичний макрокосмос. Між тим його герої реальніші ніж здаються, і мова не про їхні надлюдські здібності, а про звичайні земні комплекси, неврози та переживання. Психолог Кирил Зіньков спеціально для Inspired проаналізував, що могли б розповісти Месники, лежачи на кушетці на прийомі у психотерапевта.

Людина, яка свідомо підходить до життя, буде вчитися щохвилини і намагатися отримати максимум користі з усіх джерел інформації, в тому числі − з коміксів і фільмів. Теми, які розглядають в коміксах, піднімають важливі питання і не обмежуються підлітковими штампами. Паралелі, символи та міфологія дуже глибока.

Наприклад, велика марвелівска подія «Месники: Громадянська війна» розповідає про групу персонажів − Капітан Америка та його команда, проти Залізної Людини та його банди. Всі вони перебувають на стороні добра. Але тоді виникає питання − як ми інтерпретуємо добро? Чому вони, перебуваючи в одній категорії добра, не дійшли згоди? Такі сюжети дають чітке відчуття того, що добро буває різним, і його розуміння також різниться. Протистояння Капітана Америки та Залізної Людини обігрує тему громадянської відповідальності. Що робити коли у тебе в руках стільки сили? Як супергероям правильно розпорядитися потужними здібностями які вони мають? Герої разом із глядачами шукають відповіді на ці питання.

Створюючи кіно та комікси на такі теми, можна давати безліч уроків, пояснювати, подавати ці історії як метафори. Персонажі всесвіту Marvel говорять «нашою» мовою, оперують сучасними термінами, завдяки глобалізації вони стають зрозумілими для нас. За великим рахунком, мене ніяк не зворушує патріотизм Капітана Америки, але він мені зрозумілий, тому що цей персонаж − частина масової культури, як Кока Кола і МакДональдс.

Психологи кажуть: «нормальні люди дають середній, досить нудний результат». Якби ми всі були повністю психічно здоровими, було б не цікаво. На щастя, у реальному світі, як і у світі супергероїв, прямих ліній не існує. Індивідуальна недосконалість, акцентуації, особливості характеру створюють дисбаланс, завдяки якому можлива яскрава гра персонажів і цікавий розвиток сюжету. Звісно, можна сказати, що супергероям нема на що скаржитись, вони мають надзвичайні здібності, а їхня самооцінка підживлюється любов’ю народу. Але повірте, їм є що розповісти психоаналітику.

---

Залізна людина

Тоні Старк або Залізна Людина − типовий нарцистично уражений пацієнт. Він має проблеми з самооцінкою і риси характеру, які роблять його вразливим. Мова йде про самолюбство, гордість і пиху. Він може знехтувати спільними цілями і цінностями на користь підтримки статусу плейбоя і мільярдера. Звісно, нарцисизм Тоні Старка рухає його до нових винаходів. Він декларує свою відданість суспільству, але при цьому не може позбутися самолюбування. Наприклад, на всіх його виробах чітко фігурує ім’я «Старк», навіть на його домівці, Старк Тауер. Але бувають випадки коли нарциси дійсно талановиті. Як говорив Доктор Хаус: «Гордовитість треба заслужити». Залізна Людина, як і його альтер-его Тоні Старк, мають чим похвалитися, їхні звершення незаперечні. Це не порожній патологічний нарцисизм, в якому велика зарозумілість не підкріплена, по факту, ніяким результатом. Тоні Старк − це той випадок, коли є досягнення, але вони не завжди орієнтовані на суспільство, вони в першу чергу потурають його бажанням, а вже потім слугують на користь інших. На його характер також вплинуло суперництво з батьком, засновником Stark Industries Говардом Старком, якому він хотів довести, що вартий бути нащадком компанії. У коміксі також у Тоні був брат, з яким у нього була сіблінгова конкуренція − дух змагання, ревнощів і образ, який може виникати між двома або більше братами\сестрами і грає важливу роль в їхньому розвитку.

---

Капітан Америка

Капітан Америка − це супергерой, що пригнічує свої бажання на користь суспільних інтересів. Він відмінник, патріот, людина, що мислить дуже шаблонно і просоціальними категоріями. Альтер-его Капітана, Стів Роджерс − ідеаліст військового часу, готовий померти за батьківщину. Його особисте життя глибоко пригнічене, бо йому просто нема місця в часи, коли людству загрожує небезпека. Натомість, левова частка його світогляду орієнтована на державну ідеологію. У сучасній Америці, далекій від військових гасел про перемогу над нацизмом, його старі ідеали хитаються, тож їхнє знецінення − питання часу. Не дивно, що продержавний Стів Роджерс під час такої марвелівської події як «Громадянська війна» раптом виступає проти держави. В підсумку, його особисті ідеали перемагають. Звісно спершу він довго страждав від конфлікту старих і нових поглядів, в результаті яких отримав невроз. Але з точки зору психіатрії Стів Роджерс − пацієнт із непорушеною психікою. Капітан Америка є гвинтиком в системі, у нього немає масштабних амбіцій як у Залізної Людини. Під час Другої світової війни Роджерс сприймав себе як частину армії, тобто мав стадне мислення. Тому нарцистична риторика Тоні Старка «б’є по вухам» Роджерса. Але Старк починає брати відповідальність за свій нарцисизм в «Громадянській війні», він стає на бік держави. А Капітан Америка діє інакше, внутрішній конфлікт виводить його на іншу протилежність. Коли людина потрапляє в психіатрію, то чує кілька запитань, серед них: чи є робота (тобто здатність витримувати графік, рутину), і що відбувається з особистим життям? У Капітана Америки з цим все складно, його любовний інтерес, агент Пеггі Картер, постаріла і померла. До нової дівчини він не доріс, бо живе ідеалами минулого. І він досить невротичний щоб ще довго забороняти собі будь-які романтичні стосунки.

---

Тор

У Тора є кілька невирішених питань, перш усього, це конкуренція із батьком та братом. Ці проблеми більше в площині міжособистісних відносин: заздрість, едіпальна боротьба, самореалізація, сіблінгова конкуренція. Але давайте не забувати, що Тор – напівбог. Людина і напівбог − не зовсім рівні категорії. Психологічні проблеми Тора − це скоріше метафора. Хоча в фільмі «Тор: Раґнарок» його досить жорстко приземлили, надали комічних рис, навіть вибили око. Це зближує його персонаж із глядачем.

Окремої уваги заслуговує батько Тора, Одін, та його вплив на синів. Батьківський фактор у формуванні психіки важливий, але не завжди саме він призводить до тих чи інших проблем. Як ми знаємо, у Тора є певні психологічні нерівності, навіть попри мудре виховання батька-бога. Сучасне розуміння структури особистості будь-якого психічного розладу опирається на біопсихосоціальну модель. Іншими словами, хіба мати винувата що дитина дурнувата. Якщо є проблеми, то не завжди в цьому винні батьки, залишається ще генетичний фактор. Наприклад, дитину не б’ють, не сварять, але через особливості темпераменту, вона тривожно сприймає будь-які дії батьків. Тобто реакція на дрібниці гіпертрофована, якщо мама йде на роботу − це сльози та істерики, маленька трагедія. Батьківське виховання тут ні до чого, це особливість темпераменту, закладена генетично. Наприклад, Одін ставиться до Локі як до рідного сина, але Локі не може подолати в собі відчуття неповноцінності. Він знає, що всиновлений і гостро переживає свою інакшість, проектуючи цю агресію назовні. Крім того, Локі явно програє в конкуренції із Тором, в результаті він дає таку гіпертрофовану реакцію, що хоче знести половину Нью-Йорка.

Агресію Локі можна виправдати прагненням наслідувати батька, який теж винищував світи. Тому постає питання: чи такий ідельний Одін? Під час суперечки із Тором він забрав його молот Мйолнер, це умовна кастрація, спосіб обмежити сина. Інших ресурсів він не знайшов, домовитися не зумів. Потрібно вчитися комунікувати, проговорювати свої наміри, тому що, як говорив Мартін Лютер Кінг : «Насильство − це мова невислуханих». Щодо цього мені також подобається цитата Фрейда, який казав, що «перша людина, яка замість каменю кинула слово, була будівельником цивілізації». Цивілізація будувалася саме на можливості придушити свій інстинкт, і прийти до діалогу. Коли діалог не відбувається, починаються емоції, насильство, забирання Мйолнера. Звичайно, на Торі це відобразилося позитивно, він змінив свої принципи, перестав гарячкувато лізти в бій, але так сталося тому що це кіно. В реальному житті подібні методи можуть закінчитись прірвою між батьком і сином. Ми ж не знаємо, що Тор розповідає своєму психотерапевту.

---

Халк

Халк має кричущі проблеми із контролем гніву, це, власне, в основі персонажу. Його альтер-его Брюс Беннер дуже порядний, спокійний, але постійне накопичення злості призводить до вибухів агресії. Згідно із біографією Брюса, він пригнічував у собі злість протягом усього життя. Батько Беннера, фізик-ядерник доктор Браян Беннер був надзвичайно агресивним, він навіть вбив свою дружину і матір Брюса. Функція батька − допомогти дитині навчитися адекватно реалізовувати агресію в суспільстві. Тобто, побігати з іграшковим автоматом, подивитися бойовик. Тато повинен розповісти, що вдарити палицею дитину − це погана ідея, а от захистити себе з палицею в руках − це варіант. У Халка ця площина провисає, батько не показав гідний приклад управління гнівом. Більш того, Брюс не міг протистояти агресії батька. У ранньому віці це неможливо, тому що у дитини немає ресурсів змагатися з дорослим. Але у зрілому віці Брюс зберігає такі особистісні риси, тобто придушення агресії стає рисою його характеру. Рано чи пізно злість знайде вихід, і чим довше її ігнорувати, тим сильніше буде вибух. Беннер, коли він не Халк − сором’язливий, витончено добрий, хоч до рани прикладай. Але коли його розлютити − маємо що маємо.

Звісно, він засуджує свою руйнівну силу, соромиться її. Але якщо людина відчуває провину за свою поведінку, то вона її виправляє і більше так не робить. Халк декларує, що шкодує про своє друге «я», але продовжує трощити все навколо. Я часто бачу це в терапії − людина заявляє, що потрібно змінитися, але нічого не робить для цього. Думаю, Халк більше насолоджується своїми здібностями, аніж страждає від них, він говорить про проблему, але не усвідомлює її повною мірою.

---

Людина-павук

Пітер Паркер − класичний невротик. Він соромиться спілкуватися з дівчатами, заводити нових друзів, проявляти себе. Питання самооцінки стоїть гостро. Це зрозуміло, адже він виховується тіткою Мей, яка не може дати йому важливої ідентифікації з чоловіком. Звичайно, Паркеру потрібно десь шукати подібну внутрішню опору. Укус павука робить йому послугу, тому що наділяє додатковим ресурсом, у нього з’являється сила. Вона дається йому досить просто, тому виникає питання – як нею правильно розпорядитися? Для Паркера костюм супергероя стає можливістю нарешті проявити себе як чоловіка. Він ховається за маскою Спайдермена, в такому образі він може жартувати, тролити злочинців, вмикати так званий trash talk. Але варто йому зняти маску, і він знову Пітер Паркер, пригнічений невротик. У новому фільмі про Людину-павука Тоні Старк деякою мірою бере на себе батьківську функцію. Він дає Пітеру Паркеру зрозуміти, що у нього з’явився певний діапазон можливостей, але стрибати вище голови не варто. Тут Паркер виходить в нову площину психологічного конфлікту, він порушує настанову Старка, намагається конкурувати із ним, подолати умовного «батька», щоб показати, що може бути самобутнім. Це етап дорослішання, і він притаманний багатьом тинейджерам.

---

Доктор Стрендж

Нейрохірург Стрендж, за коміксом, має проблеми з алкоголем. Це важливий момент, який дає поштовх цікавій інтерпретації цього персонажа. Після однієї з вечірок, де він випив забагато, Стрендж потрапляє в автомобільну аварію, в результаті якої калічить руки. Алкоголізм − це порушення вольової сфери, в середовищі анонімних алкоголіків це називають «дефект характеру». Перший крок − визнати своє безсилля перед психоактивною речовиною. Той, хто не може це зробити, буде страждати. Після аварії Доктор Стрендж не зміг прийняти дійсність, не визнав, що він безсилий перед наявною ситуацією. Попри все він шукав можливості повернути здоров’я рукам. В результаті цей персонаж перенісся в світ магічного, це дуже нетиповний сценарій для всесвіту Marvel. Насправді, цей комікс − суцільний психодел, він дуже відрізняється від класичних робіт Marvel. Таке відчуття, що основні лінійки коміксу автор малював під ЛСД. Це лише припущення, але з психотерапевтичної точки зору існує гіпотеза, що магія в коміксі «Доктор Стендж» − це захисний механізм головного персонажа, просто його фантазія. Це інвалід, який дуже хоче знову досконало володіти руками, тож йому лишається тільки фантазувати про це. Силою мислення, мріями про магію, фантазіями про те, як він творить заклинання, Стрендж компенсує дефіцит практичних навичок хірурга.

---

Чорна Пантера

Чорна Пантера або Т’Чалла ідеалізував батька, короля Ваканди Т’Чаку, і це вплинуло на те, як головний герой сприймав зовнішню і внутрішню політику своєї країни і життя навколо. Батько був для нього прикладом у всьому. Але за будь-якою ідеальною людиною ховається лажа, питання лише в чому підступ? Коли Чорна Пантера дізнається, що батько не без гріха, він приймає рішення не ідентифікувати себе із ним. Т’Чалла демонструє здатність орієнтуватися на свою точку зору і своє судження. Відбувається дорослішання персонажа − сепарація. Він розмежовує цінності батька і свої, та чітко декларує з чим не погоджується. Здатність заявити наставнику, що ти із ним не згоден − це ознака зрілої людини. Звичайно, Т’Чалла може пошкодувати про своє рішення, але це вже буде його власна відповідальність. Від чого страждають невротики? Вони живуть в проблемі, і звинувачують в ній когось іншого, наприклад, батьків. Але потрібно стати автором свого життя і бути відповідальним за свої помилки. У Чорної Пантери це вийшло. Поки що, з точки зору психології, він − один з найбільш психічно здорових супергероїв Marvel.

---

Зоряний Лорд

Характер Зоряного Лорда особливо добре розкривається в другій частині «Вартових Галактики», де показаний його самозакоханий батько Его, якого грає Курт Рассел. Французькі психоаналітики називають поведінку Его нарцистичним розширенням. Якщо мова про стосунки із батьками, це поняття означає прагнення мами чи тата змусити дитину прожити таке життя, яке не вдалося свого часу прожити їм. Наприклад, мама хотіла стати балериною, але не вдалось, а значить дочку віддає на балет. Батько Зоряного Лорда знайшов сина не для того, щоб піклуватися про нього, а для того, щоб нав’язати свій спосіб життя − знищення планет, домінування, плекання манії величі. Але син відмовляється від нарцистично заангажованої долі і вибирає прості людські цінності. Зоряний Лорд, як і Чорна Пантера, знайшов в собі сили протиставити свою точку зору батьківській. Але на відміну від Чорної Пантери, він ще й вбиває батька − торжество едіпальной фантазії! Його псевдо батько, Йонду Удонта, протиставляється справжньому. З одного боку є могутній, але завжди відсутній наставник Его, який не враховує інтереси дитини і плекає своє марнославство. А з іншого боку є Йонду, строгий і жорстокий, але людяний, і готовий віддати життя за сина. Псевдо батько, на відміну від справжнього батька, дає Зоряному Лорду базове виховання і безпеку. Саме це і є батьківською функцією.

---

Бонус:

Дедпул

Для здоров’я корисніше бути антигероєм, або не типовим героєм, як Дедпул. Є більше гнучкості дій і рішень. В кінці фільму, після довгого монологу свого партнера по цеху Колоса про милосердя, Дедпул не вагаючись вбиває противника. Замість того, щоб відпустити його, віддати поліції, потім знову ловити коли він втече, він просто спрощує життя собі і всім навколо. Це брудний метод боротьби із злочинністю, але він урізає купу непотрібної роботи іншим. У цьому гнучкість. Бути антигероєм, означає дозволити собі бути місцями добрим, місцями злим. Тобто не бути еталоном та ідеально випрасуваним, як Капітан Америка. Дедпул не комплексує щодо своїх недоліків. Він почуває себе непогано, попри те, що це явно хвора на голову людина. Вбивства, які він вчиняє − це антисоціальна поведінка. У нього багато фрустрації після історії із мутуванням і скаліченою зовнішністю, він страждає від заниженої самооцінки і навіть депресії. Тому в фільмі багато насильства, сексу, патологічного гумору. Він намагається «зажартувати» проблеми. І хоча гумор − це здоровий механізм подолання переживань, його жарти похмурі і не завжди доречні, це ознака психологічних проблем. Якщо ставити діагноз, то у Дедпула шизотиповий розлад, навіть психоз. В деяких частинах коміксу він бачить галюцинації, після пережитого має постстресовий розлад, флешбеки. Але він все це усвідомлює і не париться. Професори моральної філософії з МГУ Гейне і Апресян кажуть, що людина, яка дотримується стандартів моралі, завжди буде поступатися аморальній людині. Тому що моральна людина може вчиняти лише правильно. Аморальна людина завжди має два варіанти. Кожен із супергероїв має психічні розлади в тій чи іншій мірі, питання лиш в тому, як вони з цим живуть. Дедпул живе з цим відмінно.

---