[ads-pc-2]

Перш ніж почати дивитися фільм, необхідно зрозуміти одне: це шоста й остання стрічка Пітера Джексона про Середзем’я. Фінал трилогії про хоббіта Більбо Торбінса та завершальний акорд в історії екранізації найвідомішої з моменту створення цього жанру фентезі-епопеї.

Сумнівно, що одна із голлівудських компаній повернеться до історії магічних перснів найближчим часом – наскільки масштабним і дорогим для зйомок є цей сеттинг. Тож лаври незмінного режисера і творця Середзем’я на великих екранах залишаться за новозеландцем Пітером Джексоном. «Битва п’яти воїнств» – остання для нас екскурсія у всесвіт Толкієна у найближчі роки. І розуміння цього дуже сильно впливає на сприйняття та враження стрічки.

Останні дві години фільму – безперервний екшн і батальні сцени. Візуально «Битва п’яти воїнств» – один з кращих фільмів сучасності. Робота гримерів, художників і постановників вражає. Можна впевнено сказати – фільм точно отримає кілька «Оскарів» у «технічних» номінаціях. Але вже через годину фонтануючої спецефектами картинки глядач просто втомлюється від махання сокирами й мечами.

Режисер вирішив на повну розкрити тему бойових звірів: тут і олень короля ельфів Трандуїла, що десятками косить орків, галопуючи полем битви, і Беорн-ведмідь, якого орли десантують просто у саму гущу ворогів. Також не може не викликати захоплення вигляд армії гномів короля Даїна на марші, чи формування ними фаланги – ці епізоди творять полотно 40-хвилинної фінальної битви.

Проте сама битва п’яти армій виступає лише фоном для більш камерних і особистісних подій. Щоправда, любовна лінія Тауріель і Кілі має вигляд притягнутої за вуха і створеною уявою Джексона «для галочки». Як же гучний блокбастер без історії кохання?

І тут стає очевидною головна проблема екранізації «Хоббіта»: малу за об’ємом і наповненням книгу спробували розтягнути аж на три фільми, що робить екранізацію затягнутою і місцями відверто надуманою, мотивацію героїв – малозрозумілою, а їх самих – картонними, оскільки матеріалу книги не вистачає для якісного наповнення дев’яти годин стрічки.

Тому Джексону довелося фантазувати з персонажем Тауріель і заповнювати хронометраж фільму чисельними епізодами боїв. Саме через свій «фоновий режим» битва біля підніжжя Еребору не дотягує до рівня культових баталій трилогії «Володаря перснів». Спроба ж внести долю гумору теж не дуже увінчалася успіхом – новий клоун Альфред (колишній заступник мера Озерного міста) рідко змушує посміхнутися, але часто викликає асоціації з колишньою, а тепер ростовською, владною верхівкою України :)

Водночас викликає захоплення самоіронія Пітера Джексона. Тут троль головою пробиває стіну Дейла, як орк-самогубець у «Володарі перснів: Дві вежі», Бард Лучник пародією Роба Старка зі словами «Зима наближається», Більбо каже помираючому Торіну сакраментальну фразу Перегріна з «Повернення короля»: «Орли летять», а могутній чаклун Гендальф у кінці фільму не може запалити тютюн у своїй люльці. Такі дрібні моменти і відсилки до маскульту і попередні роботи Джексона створюють «Битві» свій неповторний шарм.

Щоб отримати максимальне задоволення від перегляду заключного фільму трилогії про Одиноку Гору, варто пам’ятати, що перед нами – казка. Атракціон яскравих битв і краєвидів без заявок на серйозний сюжет, драму чи серйозність. Дух фільму максимально відповідає духові книги Толкієна – і це чудово.

Стосовно саундтреку останнього «Хоббіта» можна сказали лише одне: цього разу геніальний Говард Шор не дотягнув до рівня своїх попередніх робіт у «Володарі перснів». Якщо могутні гімни з «Володаря» чіпляли за живе і викликали мурашки по шкірі – то цього разу творіння канадського композитора лише створюють відповідний фон для подій, не збурюючи жодних емоцій. Але обов’язково подивіться титри – чудова пісня Біллі Бойда викликає більше вражень, аніж увесь саундтрек Шора.

Тому на «Хоббіт: Битва п’яти армій» однозначно варто йти у кінотеатр. Пітер Джексон ще раз відтворив всесвіт професора Толкієна і зробив це у своєму фірмовому стилі – з найсучаснішими візуальними ефектами, битвами і пейзажами. Але головне – стрічка знову переносить глядача у дивовижний світ Середзем’я, де добро завжди перемагає зло, а ворогуючі народи знаходять у собі сили протистояти спільному ворогу разом.

Ми майже рік живемо у стані війни і приємно побачити перемогу добра на великому екрані. Врешті-решт, попри смерть кількох ключових персонажів і багатьох воїнів – гноми, ельфи та люди Озерного міста перемогли армії ворогів. Це кінець епопеї з екранізації книг Толкієна, яка тривала понад 13 років. Тому перегляд залишає змішаний осад суму і ностальгії за улюбленими героями і чорно-білим світом, що розкинувся за порогом Більбо. А я, як вірний фанат Толкієна, буду чекати можливої екранізації історії із «Сильмариліона» – благо, матеріалу для Голівуду у цій книзі більше, ніж достатньо.

Текст: Роман Кулик