Меню & пошук
Гамлет: «Не хотілося б стати зірковим лайном»
8 Жовтень, 2018
Автор: Дацюк Ольга
Перегляди:

Харківський стріт-артист Гамлет Зіньківський розповів в інтерв’ю для Inspired про замальовану «стіну срачу», ілюстрації до книг Сергія Жадана, спробу «договорняка» від Кернеса, пригоди з поліцією в Парижі та про те чому, він ніколи не малюватиме у Києві.

Мені подобається малювати там де взагалі нічого немає. Мета моїх малюнків − змінити щось на краще, показати, що так можна робити. Я малюю без офіційного дозволу місцевої влади. Колись давно дозволи брав, але це не мало ніякого сенсу. Робив це під один фестиваль і пройшов всі можливі кола пекла. Ще в одному малому містечку гроші на малюнок збирала місцева влада. Коли дізнався яким чином це робили, бажання працювати з меріями відпало назавжди. Вони просто «постріляли» з усяких кав’ярень і піцерій по тисячі гривень Гамлету на фарбу. Це був жах.

В Харкові зараз заборонили замальовувати все, що підписано моїм ім’ям.  Це зробили ще рік тому, тоді Кернес спробував домовитися зі мною про співпрацю, я відмовив.  Ідея була в тому, щоб «заднім ходом» купити всі мої роботи, нібито мені роками давали дозволи на ці малюнки в місті, фінансували таким чином стріт-арт. Тому що мерія кожен раз червоніє коли приїздить якась європейська делегація. Вона бачить ці малюнки, питає «Як ви співпрацюєте із цим стріт-артистом?», а вони кажуть «Ніяк».  Людина весь центр розмалювала, а влада ніяк не сприяла.

Кернес спробував домовитися зі мною про співпрацю, я відмовив. Ідея була в тому, щоб «заднім ходом» купити всі мої роботи, нібито мені роками давали дозволи на ці малюнки в місті

Ізюм, серпень 2017

Про гроші і картини

Я напряму залежу від того продаються мої картини, чи ні. Якщо вони продаються, я можу платити за квартиру, малювати стріт-арт, подорожувати.  Буває якісь друзі кажуть «Давай ми тобі дамо грошей на фарбу», а я відповідаю «Краще купіть у мене картину».

Сайту з картинами на продаж я не маю, я ж не шкарпетки продаю. Прайси на картини не оприлюднюю, покупців для них знаходять зазвичай на аукціонах. Є офіційна творча сторінка в фейсбуці, я її навіть не бачив. Просто надсилаю знайомій, яка нею займається, фотки стріт-арту, а вони їх постить.  

Купують у мене дуже «різношерстні» люди, зазвичай це ті, у кого є гроші. Колишні бандюги, зрідка депутати, айтішники. Колишні зеки купують тільки після того, як особисто поспілкуються зі мною. У них стереотипне уявлення про художника ботан, який літає в хмарах. Але це не про мене. У мене до них нормальне ставлення, я їх навіть розумію, колись давно доводилося з такими мати справу по роботі.

Купують у мене дуже «різношерстні» люди, зазвичай це ті, у кого є гроші. Колишні бандюги, зрідка депутати, айтішники

Про «стіну срачу»

Якщо зафарбовують стінку із моїм малюнком, я зазвичай приходжу і відтворюю нове.

Раніше у Харкові мої роботи замальовували регулярно, не знаю чому всі звернули увагу саме на цю «стіну срачу» (прим. на початку вересня місцеві мешканці зафарбували малюнок Гамлета на трансформаторній будці по вулиці Гоголя 2 у Харкові, пізніше на місці малюнка з’явилися безліч написів і розгорілася справжня «війна», подробиці читайте тут). У мене є припущення, що такий шум здійнявся, бо постаралися ЗМІ. Ну і звісно через те, що ставлення до стріт-арту змінилося. Ще 5 років тому це було б неможливо, не сиділи всі так масово у соціальних мережах.

Стіна, яку замалювали

Цього року в Одесі у мене була персональна виставка, я зробив 6 робіт − і повна тиша. Ніякої реакції медіа. А тут якийсь мудак замалював одну роботу і понеслось.

Якщо буде час і дозволятиме погода, то  відновлю малюнок який був на цій стіні раніше.  Насправді втомився пояснювати, що це не я організував собі таку піар акцію.  Купа людей вважає, що єдина людина, якій вигідно було зафарбувати малюнок Гамлета це сам Гамлет.  Насправді, мені цікавіше просто малювати.  

Цього року в Одесі у мене була персональна виставка, я зробив 6 робіт і повна тиша.  Ніякої реакції медіа. А тут якийсь мудак замалював одну роботу і понеслось.

Важливо щоб люди розуміли: якщо ви бачите, що хтось замальовує чужий стріт-арт, зупиніть це. Подзвоніть в поліцію, скажіть «Тут знищують мистецтво, якого чорта?».  Приїдуть поліцейські вже не зручно буде.  

Я потім довго хотів переїхати в Париж. Але передумав, бо почався Майдан, і мені нарешті стало цікаво

Про досвід малювання за кордоном і про вплив Майдану

Мені сподобалося малювати в Парижі. Я знайшов там стінку десь о 2-ій годині ночі і почав малювати. А в Парижі штраф за неузгоджене малювання на стінах у місті − десь 70 тисяч євро. Я знав, що якщо попадусь, то цих грошей ніколи в життя не виплачу. Подумав, що в разі чого, за ґратами підучу французьку чи арабську.

Почав малювати, аж тут підійшла дівчина і запитала чи можна мене познімати. Я погодився. Запитала який малюнок буде, я показав. Запитала, чи можна позвати друзів, я дозволив. Через півгодини на мопедах приїхали її знайомі, людей вісім.  А вже через годину було людей 40. Я закінчив малювати о 3-ій ночі, збирався йти, аж тут приїздить поліція. Думав, що всі кинуться «в розсипну», але ніхто не зрушив з місця. Полісмен звернувся до мене:

− Малювати в центрі Парижа не можна.
− Я знаю.
− Але це класний малюнок, мені подобається.
− Дякую.
− А хто замовив малюнок? Хто дав фарбу?
− Ніхто не змовив, фарбу сам купив.
− Це ж певно дорого.
− Вдесятеро дорожче ніж в Україні.

Після цього полісмен дав мені 30 євро, сів у машину і поїхав. Я потім довго хотів переїхати в Париж. Але передумав, бо почався Майдан, і мені нарешті стало цікаво. Я побачив, що в цій країні щось можна змінити.  Нарешті «скинули» Януковича, почалася війна. Якщо з неї вилізти, це буде зовсім-зовсім інша країна. Вона вже дуже змінилася.

У мене в Харкові є мурал «Peace − это когда дома сидишь». Я просто думав, що якщо поїду на війну, то вже не буду сидіти вдома. Я буду в окопах, палатках, по суті − зміню свій дім. В Харкові в 2014−2015 роках просто на вулиці ловили людей, і нічого не пояснюючи пакували в машини − на «сортування», а потім на фронт. Емоційно я готувався, що можу бути там. Цей мурал сприймали по-різному. Сєпари через нього чомусь подумали що я свій.

В Києві нічого малювати не хочу, це мій внесок у децентралізацію

Про Київ

В Києві нічого малювати не хочу, це мій внесок у децентралізацію.  Як на мене, в  Києві дуже звикли до того, що в столиці є все, а більше ніде нічого немає. І не треба нікуди їздити, все саме приїздить до нас. Ні, це не так. Хочете побачити мої роботи − їдьте в Харків. Не хочете в Харків − є Одеса, Маріуполь, Тернопіль, Ужгород.  Треба подорожувати своєю країною, це дуже важливо.

Можу щось намалювати в Києві хіба що для друзів. В закладі «Жизнь Замечательных людей» є одна моя робота, ось там якраз мої друзі, вони попросили. В Києві зараз є купа муралів, хоч я особисто вважаю що більшість з них − лайно.  

Щоб малювати у Києві, треба туди переїхати і системно щось створювати. А я жити в Києві не хочу. Це зовсім інший ритм і стиль життя. Столиця змушує багато працювати, щоб забезпечити своє існування. Мої київські друзі батрачать заради аренди в будні, і сплять цілий день вдома в неділю, бо нема сил.  Це якось дуже сумно.

Про мистецтво і людей

Моя задача − змусити людей подумати про щось, про що вони не планували думати взагалі.  У деяких людей є така риса, «я це не розумію, тому це лайно».  Артхаусне кіно, виставка, книжка, спектакль, будь-яке мистецтво. Але що ж ти знаєш, щоб так казати? Ти читав щось на цю тему? Розбирався?  З чим ти можеш це порівняти, щоб після цього назвати лайном? Було б класно мати більш обґрунтоване ставлення, розуміти про що говориш.

Коли я роблю виставки у Європі, звичайні люди часом підходять до мене з проханням пояснити про що моє мистецтво. У Відні на виставці до мене підійшло подружжя − вона бухгалтер, він таксист. Сказали що не дуже зрозуміли мою роботу і попросили розтлумачити. Я все пояснив, і їм сподобалося. Класно, що вони знайшли час і бажання з’ясувати те, що не зрозуміли. У нас деякі просто заходять на виставку, резюмують «Це лайно», і виходять геть. Хоча насправді це не на стіні лайно, а на вулицю щойно вийшов шматок лайна.

Моя задача − змусити людей подумати про щось, про що вони не планували думати взагалі.

Звісно, з 2007 року, коли я тільки починав займатися стріт-артом, багато чого змінилося. Тепер молоді художники можуть малювати на стінах у Харкові, і ніхто  не буде кидатися на них із кулаками «Це моя стінка». Мене свого часу купу разів забирали у відділок, я спершу давав їм гроші там, а потім зрозумів, що можна давати прямо на місці затримання. Казав : «Чуваки, я на вас витрачаю стільки ж, скільки і на фарбу».  Так скоріше лишали у спокої.

Зараз поліцейські це нормальні адекватні люди. Якщо якась істерична бабуся викликає копів, бо на її брудній забльованій стінці в дворі хтось малює, то вони приїздять, кажуть «класний малюнок» і роблять зі мною селфі. Мені норм, і їм приємно.

Якщо якась істерична бабуся викликає копів, бо на її брудній забльованій стінці в дворі хтось малює, то вони приїздять, кажуть «класний малюнок» і роблять зі мною селфі.

вул. Воробйова

Про роботу із Жаданом

Коли я робив ілюстрації для збірки поезії Жадана «Антена», попросив роздрукувати мені один примірник і лишити на сторінках багато вільного місця, щоб я вмальовував ілюстрації просто в книжку.  Зробили чорно-білий і кольоровий варіант. Спершу думали друкувати лише в кольорі, а потім виявилося, що така книга буде коштувати 400 грн. Це не дуже толерантно по відношенню до студентів, чи просто тих, хто любить Жадана, але не може дозволити собі примірник за такі гроші.

Сергій взагалі багато мені дав. Це людина, яка може жити де завгодно, але лишається в Харкові. Хоча їздить він так багато, що здається у Харкові буває найменше. Але все ж так приємно йти по цьому місту і десь на перехресті зустріти його. Або зайти в барчик а там Жадан.

Спершу я взагалі не хотів знайомитися з його творчістю.  Всі маленькі дівчатка його читали і фанатіли. Це був дикий мейнстрім, і я йому противився. Потім якось випадково натрапив на одну його штуку, потім на іншу, і мені сподобалося. Потім мене запросили зробити ілюстрацію до його «Месопотамії», і я проникся його поезією.

Спершу я взагалі не хотів знайомитися з його творчістю. Всі маленькі дівчатка його читали і фанатіли. Це був дикий мейнстрім, і я йому противився.

Ілюстрації до книги Жадана «Антена»

Молодим художникам, які думають що треба валити з країни, бо тут народ викликає копів коли десь малюють на стіні, дам одну пораду − не будьте сцикунами.

Про поради стріт-артистам

Я чудово розумію, що у мене не буде міжнародної слави, не та країна. Але не хотілося б стати зірковим лайном, хочеться завжди лишатися людиною.

Молодим художникам, які думають що треба валити з країни, бо тут народ викликає копів коли десь малюють на стіні, дам одну пораду − не будьте сцикунами. Якщо вас обматюкали, обматюкайте у відповідь. Добро має бути із кастетом. Я знаю заради чого я це роблю. Ніяка стара карга своїми криками мене не зупинить.  

Можна просто бути айтішніком і номально заробляти. Якби я хотів грошей, я б не займався цим. Треба нести щось своє, робити щось важливе для місця, де живеш. Дуже легко сказати: «У нас не цінують, а десь за кордоном цінують».  Я намагаюся змінити щось тут, на місці. Раджу всім спробувати так само.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: