[ads-pc-2]

Ганна Сидоренко, керівник та засновник одного з найвідоміших українських порталів про туризм Karpaty.info, повернулася з поїздки Карпатами та розповіла про побачене у своїй нотатці, яка з дозволу автора була оформлена в колонку для Inspired.

Проїхалися оце Карпатами, хочу поділитися враженнями.

З позитивного:

Швидкими темпами розвивається інфраструктура. Варто не побувати в якомусь регіоні 1-2 роки, і наступного разу можна опинитися у зовсім іншому місці, де вже є достатній вибір і проживання, і харчування, і розваг. Завдяки цьому з’являється достатня конкуренція, що не може не позначитись на якості послуг.

Ціни як на сьогодні просто смішні. Ночівля обійшлась нам у 150 грн. зі сніданком – тариф для групи, для індивідуальних клієнтів вартість 175 грн. Обід або вечеря у пристойному закладі обходяться приблизно у 70 грн. Стільки ж коштувала приготована на вогні форель. Міжсезоння відчувається не дуже сильно, туристів трохи є навіть зараз.

З негативного:

Дороги. Стандартна ситуація – сніг сходить разом з асфальтом. Супер-пупер траса, яку зробили македонці і турки 10 чи більше років тому, вже майже нічим не відрізняється від роздовбаних районок. Іноземці робили на совість, але ж обслуговують не вони, а злодійкуватий та вічно п’яний український автодор.

Знову повертаюсь до усіх попередніх ідей – не варто державі пхати носа у розвиток приватного бізнесу, але ой як треба навести лад з дорогами. Хоч би й в концесію повіддавати. Між іншим, у Австрії, окрім того, що потрібно купувати віньєтку за проїзд автобанами, існує ще купа доріг та тунелів, де все одно збирається оплата. Місцеві мають абонементи, а от туристи розкошелюються. Зате дорогами приємно і безпечно пересуватись як вдень, так і вночі.

Сміття. Ні, не так – СМІТТЯ. Це просто жах. Сніг зійшов, трави та листя ще нема, тому видно, наскільки загаджені береги річок та відкриті місця на природі. З цим терміново потрібно щось робити. Приймати відповідні закони, приваблювати інвестиції для побудови переробних заводів, організовувати вивіз, виховувати, ловити і карати, все що тільки можна, щоб це зупинити. Повертаючись до попереднього абзацу – це теж проблема, де могла б розумно втрутитись держава, решту б доробили місцеві громади, громадські організації та бізнес.