[ads-pc-2]

Нещодавно світова блогосфера активно обговорювала успіх Аманди Палмер, котра зібрала завдяки Kickstarter $1 млн на випуск нового музичного альбому та промо-тур цієї платівки. Уанет поки що не може похвалитись подібними гучними успіхами; втім, перші вдалі приклади в цьому напрямку вже є.

Зазвичай поняття “збір коштів” в Україні пов’язують із питаннями благодійності та діяльністю благочинних фондів або окремих меценатів. Сьогоднішня наша гостя доводить, що не треба бути знаменитістю, “креатурою” якогось впливового меценатського фонду чи іменитим літератором, щоб видати власну книжку. Більше того: її перша поетична збірка з’явилась завдяки… звичайним користувачам Twitter, котрі протягом кількох днів зібрали кошти на публікацію. Трохи більше 160 осіб, декілька днів часу та активне спілкування у соціальних мережах стали не лише способом для творчої реалізації окремого проекту, але й прикладом того, як можна швидко мобілізувати відносно невеликі кошти на видавничу справу.

Як створити поетичну збірку за кошти українських твіттерян, чим можуть допомогти соціальні мережі і як можна поєднувати творчість, публічність та навчання – про все це та багато іншого говоримо з Ольгою Перехрест, більше відомою для багатьох твіттерян як “Оллі”.

– Для тих читачів Inspired, котрі не знають про тебе: Оллі Перехрест – хто вона (в оффлайн-житті) і як давно пише вірші? І чому саме вірші, а не прозу?

– Я – звичайна студентка. Вчусь в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, на релігієзнавця. Входжу до київської твіттер-спільноти КийНет. Член Всеукраїнської молодіжної громадської організації «Фундація регіональних ініціатив». Співзасновниця поетичного проекту АртКодло «ТБ». Блогер. Що вам ще розказати? :) Поетка.

Вірші пишу з дитинства. Найбільш раннє творіння, яке пам’ятаю, написала років в шість. Я завжди щось писала, це невід’ємна частина мого життя. Як у школі дівчатка заводили особисті щоденники, так і у мене був записник з віршами.

Чому саме вірші? Не маю чіткої відповіді на це питання, бо прозу я теж пишу. Один есей навіть увійшов до збірки. Але поезія в мене виходить краще. Вона більш виважена, більш оформлена. Поезію я відчуваю, а от прозу – не дуже.

– У кого виникла ідея про збирання грошей на видання твоєї віршованої збірки? Бо одного дня я просто зайшов у стрічку Твіттера – і там десятка два людей, котрих я читаю, почали щось писати про “збірку Оллі”  Як це все почалося?

– Взагалі, до думки видати свої вірші мене підштовхнув Ярослав Панасюк. Він видав дві збірки в тій самій серії, що й моя, і неодноразово питав в мене, коли ж і я щось своє видам. Через нього я і зв’язалась з видавництвом. А ідея про збір коштів виникла в Володимира Росіцького. Він поділився нею з Валентином Десятником (а це людина просто шаленої енергії) і ці двоє зробили для мене щось неймовірне. Коли вони сказали, що прийняли рішення видати мою збірку – у мене забракло слів. Я й досі не зовсім вірю, що це справді сталось.

Як було вказано в профілі акаунта @zbirka_olli, я не мала жодного стосунку до його створення. Всім займались хлопці – писали, фоловили та ретвітили :) Було вирішено брати з кожного рівно по 10 гривень, не більше й не менше. Мені пощастило: я маю прекрасних друзів, які підтримали цю ініціативу та розповідали про неї. Необхідна сума зібралась досить швидко. Загалом, 166 людей зробили свій внесок у видавництво.

Якби не твіттер, всього цього б не було. Український твіттер – це взагалі особлива спільнота, яка склалась. Саме завдяки твіттеру я познайомилась з усіма цими людьми, в твіттері ми збирали гроші. Твіттер то є любов – і цим все сказано.

– Так розумію, що кінцевої мети було досягнуто, збірка видана… Зараз їздиш містами України, якось “просуваєш в маси” книжку?

– Так, збірка видана і десь половина накладу вже роздана чи розіслана поштою. Прем’єру «Акцентів» ми робили в Києві. Потім мене покликали зробити презентацію у Львові. 17 березня буду в Івано-Франківську. Кличуть ще до різних міст (Харків, Сімферополь, Чернівці, Тернопіль, Ужгород) і я б залюбки поїхала до кожного. Але, на жаль, з квітня матиму серйозні проблеми із часом через навчання. Тому відкладаю глобальні мандрівничі плани до літа. А до того часу зможу написати щось нове, щоб слухачам не було нудно.

Поезія має звучати, тільки тоді вона жива. Тому я перемагаю власну нерішучість і їду читати свої вірші. Щоб про мене дізнались, мало лише інтернету. Треба бачитись, спілкуватись наживо. Поезія – це дуже персоніфікований вид творчості. В ній багато особистого, отже й особистість автора відіграє значну роль у її сприйнятті.

– Твоя історія – це фактично перший приклад творчого краудфандингу в Україні без усіляких фондів та ґрантів (в нас не працює Kickstarter, тому музиканти, поети та митці на свої проекти кошти або збирають через соціальні мережі, або через якісь фундації). Раніше був такий досвід чи це вперше? Чи порадиш іншим творчим людям скористатись подібним механізмом залучення коштів?

– Я раніше навіть слова такого не знала, як «краудфандинг». Вже по ходу справи дізналась, як це називається. Це дуже дієво і я б справді радила молодим митцям залучати свою аудиторію. Бо багато є талановитих поетів, письменників, музикантів, музичних гуртів, які через брак коштів не можуть втілити свої творчі мрії. А інтернет дозволяє знайти людей, які можуть тобі допомогти. Тут є нюанс: не треба робити це як «подайте, хто скільки зможе». Це обов’язково має бути інвестиція. Вкладник має щось отримувати – збірку, альбом, та хоч афішу. І подібні ініціативи також, до речі, непогана складова піар-компанії.

– Де черпаєш натхнення для своєї творчості? Які книги / авторів читаєш? Як відпочиваєш?

– Моє головне натхнення – люди навколо. Те, як вони живуть, говорять, думають, дихають. Людей можна записувати і описувати нескінченно довго. Вони завжди різні, непередбачувані, знайомі і незнайомі. Ніжні й колючі. Їх можна любити, ненавидіти, обнімати, чекати, зустрічати і проводжати. Коли стає погано чи сумно – я кудись їду. Подорожі дають можливість відпочити душею, набратись нових вражень. А взагалі, поштовхом до натхнення можуть стати будь-які сильні емоції. Навіть новинно-політичні.

Читати люблю і читаю багато. Зараз намагаюсь більше звертати увагу на українських авторів. Остання книга – «Танґо смерті» Юрія Винничука. Сподобалось, прочитала на одному диханні. Дуже люблю Жадана, останнім часом захопив Прохасько. Поезія Іздрика останнім часом в душу западає.

Оскільки я розумію відпочинок як заряджання внутрішніх батарейок, то найкращим видом відпочинку є сон. Якщо ж така радість мені не доступна, то його чудово замінюють прогулянки, книжки, музика і довгі гарячі ванни.

– Які книжки ти порекомендувала би нашим читачам?

Тільки не шукайте логіки в цьому списку. Це ті книги, які або справили враження, або до яких я неодноразово верталась думками. Раджу кожну, бо вони варті того: Михайло Булгаков «Біла гвардія», Сергій Жадан «Ворошиловград», Жан-Франсуа Ліотар «Стан постмодерну», Дейвід Кіркпатрік «Ефект Facebook».

– Дякую за розмову. Наостанок – твої побажання читачам Inspired

– Любіть людей і слухайте хорошу музику. І лишайтесь натхненними!

В публікації використані фото зі сторінки Ольги Перехрест у Facebook