[ads-pc-2]

Нещодавно мені пощастило стати учасницею Open World Program та разом з когортою освітян відвідати США. У всіх нас було кілька цілей: зрозуміти, як функціонують школи; як школи залучають громади до співучасті; побачити «децентралізацію» освіти в дії і, звісно, проїхатись у жовтому шкільному автобусі :)

Найперше, потрібно відразу спростувати заголовок – у США немає єдиної «американської системи освіти», оскільки освіта є децентралізованою. Кожен штат може мати окрему систему, та навіть більше: школа в окрузі Лінн-Мар (Айова) і школа у окрузі Меріон (Айова) – це, як то кажуть, дві великі різниці. Власне, у цій статті йтиметься про досвід, який ми отримали, відвідуючи школи та освітні інституції штату Айова.

Як? Немає міністерства освіти і міністерства культури?

Перше здивування. У США на федеральному рівні є орган, який визначає освітню політику, адмініструє надання фінансової допомоги штатам у сфері освіти, збирає та аналізує дані, проте він не має тих функцій, які мають традиційні МОНи: не засновує школи та коледжі, не складає курикулуми та навчальні плани і навіть не акредитує освітні установи. Завдання State Department of Education – запровадити освітню політику, завдання штатів – реалізувати її у найбільш ефективний для них спосіб.

З однієї сторони, це дає значний простір для творчості та свободи освітян, а з іншого – спостерігається значна нерівність якості освіти в залежності від штату.

Школи самі визначають свій план розвитку? Це можливо?

Насамперед слід сказати, що школи (elementary, middle, high schools) у США об’єднані в освітні округи. Освітній округ може надавати послуги як 7000 учням, так і 300 учням. Директори, які працюють в освітніх округах Айови складають Раду Лідерів (Leadership Board). Вони відповідальні за побудову стратегії школи. Саме вони визначають місію школи, вектор її розвитку, підходи до навчання учнів та вчителів.

Фінансування шкіл здійснюється не лише з бюджету штату.

Часто в Україні можна почути, що школи за кордоном фінансуються краще, ніж в Україні. Проте, мало хто зважає на факт, що школи у США активно залучають інвестиції та покладаються не лише на платників податків.

Кожна школа, визначивши план свого розвитку, складає бюджет. Школи у штаті Айова фінансуються платниками податків (а саме, з податку на власність), проте це лише 60-70% бажаного бюджету школи. Решта коштів надходить від доброчинців, меценатів, випускників школи, з якими школа будує партнерські відносини.

Школи як відкриті інституції.

Мене здивувало те, як багато людей залучаються у роботу школи. Наприклад, освітній округ Лінн-Мар має Раду Школи (School Board) – це 8 людей, що працюють на волонтерських засадах та допомагають у стратегічному прийнятті рішень. Зазвичай, це люди з бізнесу, представники батьків та ті, хто має певні компетенції (фінансову, юридичну), які можуть доповнити компетенції директора школи. Крім цього, існує Рада Фундаторів (Foundation Board). У випадку шкільного округу Лінн-Мар – це 18 людей, які займаються фандрейзингом для школи та приймають рішення про інвестиції цих коштів. Крім цього, школи мають безліч комітетів та залучають до співпраці батьків, громадські організації. Очевидно, що людям зовсім небайдуже те, що відбувається у школах. Бути у Раді школи чи одному з комітетів – це надзвичайно почесно для жителів Айови.

Атмосфера партнерства.

Можна багато читати про систему освіти США, можна бути її адвокатом або критиком, але є дещо, чому нам точно варто повчитись – бути партнером з учнем. Коли заходиш у школу, відчувається невимушена атмосфера – учні дають high-five директору школи (який прийшов у краватці з гарбузами, бо ж homecoming week), вчителі обідають разом з учнями у кафетеріях, обговорюючи останні фільми та книги. «Ми робимо те, що краще для учнів, – каже директор школи, – це наша стратегія».

Текст: Лілія Боровець, співзасновниця Центру інноваційної освіти Про.Світ та віце-куратор Global Shapers Lviv Hub.

Фото: Крістіна Круковська