[ads-pc-2]

Для цінителів вина листопад означає урожай божоле, а за календарем кіноманів в Україні стартує Фестиваль нового британського кіно – фільмів про кохання, мистецтво та свободу за участю Білла Найі, Ендрю Скотта, Емілі Браунінг і великих художників минулого. В цьому матеріалі – наша рекомендація з приводу того, що дивитися і вносити в список очікуваних фільмів.

«X+Y»

На ігровий дебют документаліста Моргана Метьюза надихнули реальні хлопці – юні генії зі збірної Великобританії з математики, що брали участь у світовій олімпіаді з цього предмету. Деякі з них страждали від тих чи інших форм аутизму. Втім, «страждали» не найбільш вдале слово. Завдяки захопленню наукою їм вдалося знайти друзів, суперників і любов. Метьюз придумав історію про підлітка-аутиста, який рано втратив батька, не може налагодити стосунки з матір’ю і сенс життя бачить лише в потраплянні на міжнародну олімпіаду з математики. На головну роль режисер покликав володаря наївних блакитних очей Ейсу Баттерфілд, знайшов йому китайську подружку, приправив історію сміховинним Едді Марсанном в ролі професора, і вийшла смішна, пронизлива історія про дорослішання і перше кохання, трохи про аутизм і зовсім не про математику. До речі, за картинку відповідав оператор «Знедолених» і «Король говорить!» Денні Коен, так що «X + Y» – це ще й візуальне задоволення.

«Вільям Тернер»

За виконання ролі Вільяма Тернера Тімоті Сполл був удостоєний цього року «Пальмової гілки» на Каннському кінофестивалі, а сам фільм Майка Лі заслужено отримав схвальні відгуки преси. Це неспішна, ґрунтовна і при цьому небагатослівна біографія великого художника, який з вигляду і на художника-то не схожий. Він плюється, крекче, може ум’яти свинячу голову на обід, ввічливим його теж не назвеш. Королева Вікторія про Тернера невисокої думки, злі язики про все менш виразні пейзажі шепочуть, мовляв, «він втрачає зір». Навіть в театрі його роблять об’єктом насмішок. Але саме полотна Тернера залишаться у віках, бо він примудрився підкорити собі сонце і його фарби, він був готовий прив’язати себе до верхівки щогли, щоб побачити морську бурю зсередини.

«Гордість»

Багатофігурна історія про те, як в середині 1980-х лондонські геї і лесбійки вирішили допомогти страйкуючим шахтарям з маленького містечка в Уельсі. Цей несподіваний союз виявився вкрай плідним, починаючи з локальних проблем і закінчуючи зростанням толерантності по всій країні, в тому числі і на законодавчому рівні. Дотепне і бадьоре кіно з діалогами і репліками, які надовго врізаються в пам’ять, примітне тим, що засноване на реальних подіях. Тим складніше повірити, що бабусі з глибинки витанцьовували зі своїми новими друзями в гей-клубах, але це вже на совісті сценаристів. Нарівні з молодими акторами в «Гордості» зайняті і зірки британського кіно, зокрема Білл Найі, Імелда Стонтон, Домінік Уест, Педді Консідайн і Ендрю Скотт.

«Боже, допоможи дівчині»

Єва, яку грає Емілі Браунінг, схильна до неврозів і анорексії, зате дуже талановита, пише нехитрі, але пісеньки, які швидко запам’ятовуються. Джеймс у виконанні Оллі Олександра – сором’язливий гітарист, який в Єву тут же безповоротно закохується. Разом із ще однією дивакуватої подругою, Кессі (Ханна Мюррей), вони проведуть насичене літо, створивши власну групу і нескінченно співаючи пісні на тему своїх же заплутаних взаємин. Тим, хто знає групу Belle & Sebastian, сподобаються прості мелодії. God Help The Girl – проект лідера Belle & Sebastian Стюарта Мердока. Він почався як музичний альбом і поступово (не без допомоги краудфандингу) переріс в сумбурний, але вельми милий хіпстерский мюзикл на тлі пейзажів рідного для музиканта шотландського Глазго.

«Національна галерея»

Тригодинне документальне полотно про життя головної мистецької галереї Сполученого Королівства ти не будеш рекомендувати всім підряд. Це видовище для тих, хто обожнює музеї та мистецтво, хто знає і відчуває, що не лише відвідувачі дивляться на картини, а й картини дивляться на нас. Це кіно для тих, хто не занудьгує від розповідей про те, як Джордж Стаббс два роки розбирав по кісточках коней, щоб намалювати свого «Уіслджекета», а замовник «Послів» за допомогою художника Ганса Гольбейна зашифрував на портреті історію вбивства.

Перед очима витривалих любителів живопису проходять наради керівництва музею, заняття малюнком з натури, клас історії мистецтв для слабозорих та екскурсії для дітей, які чи не вперше відвідують музей. Люди з ночі займають місця в черзі на виставку робіт Леонардо да Вінчі, реставратори наносять сусальне золото на старовинні рами, зали музею стають майданчиком для концертів і навіть балетних постановок. Нехай це кіно не для всіх, але ті, хто небайдужий до прізвищ Тиціана, Рембрандта і Тернера, залишаться задоволені ним.

За матеріалами Kinopoisk