[ads-pc-2]

Ми – двоє українських мандрівників, Анастасія та Федір. З 10 липня 2014 року подорожуємо автостопом і мріємо дістатися, таким чином, до Індонезії, острову Балі. Звичайно, автомобілі – то не єдиний транспорт, яким ми користуємося, але ми вже проїхали більш ніж 6000 км саме автостопом. 

Першою країною на нашому шляху була Грузія. Спершу ми планували їхати через Росію, але то було минулої осені, і з того часу багато чого змінилося. Тому ми поміркували і купили квитки на літак до Кутаїсі. Дякувати WizzAir за їхні ціни.

Грузія зустріла нас галасом сотні, як нам здалося, таксистів. Звичайно, їх було менше, але, якщо порівнювати, наші таксисти в аеропортах – то сором’язливі хлопчики, що тихесенько чекають на клієнта і навіть голосу не подають. Їхні же пропонують свої послуги з усім знаменитим кавказьким темпераментом. Усюди, де помічають туриста. Навіть якщо ти просто йдеш вздовж дороги і нікого не зупиняєш.

Спочатку ми були у деякому шоці, через контраст культурних підходів, але не пройшло і декількох днів, як ми покохали Грузію усім серцем. Тому що там все таке і є – відверте, щире, справжнє.

Грузинські продавці голосно гукають тебе на вулиці, щоб ти щось у них купив, а якщо не купиш, запросто можуть пригостити тебе безкоштовно. Так нас пригостили вином, коли ми, втомлені дорогою, вечеряли в невеличкому кафе в Батумі, так нас пригостили кавуном, коли ми йшли по трасі з Тбілісі, так нас декілька разів пригощали морозивом.

Якщо щось трапиться, люди не пройдуть повз тебе, наче не помічаючи, а запропонують допомогу. Ми на власному досвіді переконалися у їхній чесності: загубили мобільний телефон на пляжі в Батумі, і нам його повернули.

Потім, спілкуючись з багатьма жителями Грузії, ми зробили висновок: мало хто, знайшовши чужу річ, просто залишив би її собі. Обов’язково спробували б знайти хазяїна, а потім віднесли б ту річ у поліцію.

Захват – це найменше слово, яке може описати наше ставлення до цієї країни. Загальне враження від Грузії приблизно таке: ось якою може стати Україна, якщо все складеться найкращим чином. Тому що ще 10 років тому Грузія потопала в корупції, 6 років тому вона пережила військове втручання.

А зараз це – впорядкована країна, де люди діють по закону і по совісті, і де хочеться жити. Країна, де можна лишити ключі в машині і піти пити каву, де можна зробити права за 30 хвилин, де в кожному парку є фонтанчики з питною водою: просто для людей.

Автостоп у Грузії – чудовий. Від самого аеропорту нам довелося від’їхати за символічні гроші, 3$ на двох за 50 км шляху, тому що там забагато таксистів, а потім ми не встигли й руку підняти, як біля нас зупинився «Мерседес» і його водій запропонував нам їхати до Батумі разом. Ми просто перейшли дорогу та думали пройти трошки далі, а там вже ловити машину, як водій машини просто зупинився біля нас.

Майже так само ми подорожували з Батумі до Тбілісі, з Тбілісі – до кордону з Арменією. Декілька разів стояли хвилин по 10-20, але у більшості випадків нас не тільки підбирали, ледве ми ставали біля дороги, та ще й пригощали.

При цьому, мало хто з жителів Грузії розуміє, що таке автостоп. Вони просто бачать людину, що стоїть з рюкзаком і просить підвезти, та допомагають їй. А потім з цікавістю дізнаються, чому це ми не їдемо автобусом чи потягом.

Окремої згадки варта грузинська їжа. Розповідями про шашлик чи манти ми мало кого здивуємо, але, туристу на замітку: можна сміливо замовляти одну порцію на двох, навіть якщо ви зголодніли, а офіціант переконує вас, що «зазвичай беруть по 10 мантів на людину, і все гаразд». Просто замовте, подивіться, а потім, якщо не вистачить замовте ще щось. Порції вони люблять величезні, причому як в більш-менш дорогих кафе, так і в дешевих.

Ми були в Грузії лише тиждень, тому що нам не терпілося відірватися у мандрах на повну. Хотілося в дорогу, хотілося їхати, їхати… Тому ми досить швидко рушили  далі, але домовилися: коли ми втомимося подорожувати, ми повернемось до цієї країни хоча б на півроку, щоб дізнатися її краще.

© Проект «Прості Люди», Анастасія Крижановська і Федір Карета