[ads-pc-2]

Тарас Хлібович – фотограф із невеликого містечка Копичинці на Тернопільщині. Певний час він проживав та творив у США, а зараз продовжує бачити та відтворювати красу на фотознімках вже у рідних краях.

– Привіт Тарасе. Розкажи, будь ласка, з чого почалось твоє захоплення фотографією?

– Все почалося з бажання показати рідним те, що я бачу на чужині, досить екзотичній для України, навіть часом таємничій. Бо про Штати ми знаємо з фільмів Голівуду. Як українець уявляє Штати? Це на 100% небошкряби (це буквальний переклад skyscraper). Але Америка не у цьому. Тому я купив Панасонік, вже не “мильничку”, але і не дзеркальний фотоапарат. На вихідні брав рюкзак з фотоапаратом, сідав на ровер і вперед вивчати Чикаго. Круте місто, зі своїм характером, цікавим населенням..

– Довгий час ти проживав у США, чи вплинуло це на творчість? Зрештою, де краще знімати?

– Як фотограф я народився там, в Чикаго. Вчився по Інтернету, читав різні уроки, закидав свої фотки на Флікр. Там спілкувався (і спілкуюсь надалі) з фотографами з різних кутків світу, але особливо з чиказькими фотографами. Українська (російська) фотографія суттєво відрізняється від американської. Американські фотографи, можливо, не такі круті в Фотошопах, в технічному плані, але в креативності вони цікавіші від українських. В основному в Україні фотографією займаються… айтішники, технарі. Тому їх більше цікавлять технічні аспекти в фотографії. Потім у нас є культ відомих фотографів минулого, усі старається імітувати когось. Американці далекі від цього. Вони не заморочуються мегапікселями, альфа-каналами. Вони просто роблять фотографії. Американські міста дуже харизматичні, фотогенічні. В першу чергу через відсутність хаосу дротів і кабелів на вулицях. Коли приїхав додому, то мене дуже злостили дроти в кадрі, ті дроти повсюди… Що цікаво, американські міста в плані фотографії краще сприймаються через ширококутові об’єктиви. В Україні “ширік” особливо не в роботі. Але в Україні легше знімати людей на вулицях.

– В якому жанрі фотографії  найбільше подобається працювати?

– Кожен фотограф проходить одинакові стадії розвитку, як комахи. Спочатку фотограф мріє про зумовані об’єктиви, щоб знімати здалеку. Потім думає про макрооб’єктиви, аби фотографувати комашки. Потім портретники – дівки! А вже потім хто куди – одні, успішні, купують дорогущі прайм об’єктиви. Інші – старі мануальні лінзи, які коштують копійки. Так і в мене було. Спочатку я фанатів від HDR фотографії. Різні краєвиди. Потім почав фоткати міські краєвиди (cityscapes), а це вимагало ширококутові об’єктиви. А з таким об’єктивом стало цікаво фотографувати репортажі. Але ж на початку я не любив фотографувати людей! Репортаж – найулюбленіший для мене вид фотографії. Тут є все – швидкоплинність, вміння моментально реагувати на зміни освітленості, навички спілкування з людьми (англійською!), історична складова (репортажні зйомки залишаться в історії, а фото оголених дівчат, яких в неті тонами, в історії розчиняються).

– Що потрібно, на твою думку,  для того, щоб стати класним фотографом?

– У фотографії є безліч правил, законів, багато обов’язкових дисциплін. Усе це треба вивчати – і творчі аспекти, і технічні. Але відомими фотографами стають ті, хто відкинув ці всі канони і став самобутнім. Бути собою – основа успіху! А решта – маркетинг і піар.

– Чи є універсальне джерело отримання натхнення для фотографії? Звідки черпаєш ідеї та мотиви?

– Коли фотографія стає частиною твого Еґо, коли ти бачиш навколишній світ ніби через об’єктив, то поштовхом для натхнення може стати будь-що. Це як у сексуального маніяка, який в коливанні листочків може побачити сексуальний акт… Ідеї і мотиви не черпаю, я просто купаюсь у них. Тому постійно з собою маю фотоапарат з лінзою на всі випадки життя – 10-22 мм. Більше фотографуєш – стаєш більш майстерним. Побічним ефектом від цього є постійна нехватка місця на хард-драйвах. Але, думаю, мої фотографії колись стануть комусь цікавими, як фотографії широко розрекламованої останнім часом Вів’єн Майєр з Чикаго.