[ads-pc-2]

Рубрика Фотопрофіль продовжує відкривати для вас цікавих українських фотографів, і хочеться сказати, що цей процес є дуже приємним і для нас самих :) Сьогоднішнім героєм Фотопрофілю є киянин Олександр Гонтар.

– Коли почалося твоє захоплення фотографією і чому?

– Моє захоплення почалося із цифрової камери, яку придбав мій брат в 2005-му році. Мене зацікавила можливість одразу побачити результат і я почав експериментувати. То була простенька мильниця, і фотографував я більше для розваги, ніж з якоюсь конкретною метою. А потім з часом shit just got real: коли в моїх руках опинилася перша дзеркалка, придбана з кількох зарплат, я зрозумів, що моє захоплення – це надовго.

– Наскільки нам відомо, фотографія – це більше твоє захоплення, ніж професійна діяльність, так? Чи хотілось би тобі займатись цим комерційно?

– Так, це не професія. Але від комерційних зйомок я теж не відмовляюся, адже велика чорна камера, основа мого хобі, постійно просить світліших та дорожчих об’єктивів з червоними облямівками та смішними літерами. Мені складно їй відмовляти :)

Проте на відміну від деяких фотографів, я прийшов у фотографію не за грошима, а для того, щоб фіксувати у знімках навколишній світ крізь призму свого бачення. І тому я не ставлю комерційні зйомки на конвеєр і не перетворюю фотографію на роботу. Я переконаний, що тільки знімаючи для власного задоволення, можна отримувати повну віддачу від процесу зйомки, адже єдиним ідеологом та клієнтом є ти сам.

– В яких жанрах ти відчуваєш себе найбільш комфортно?

– Найбільш комфортний для мене жанр – це коли я не втручаюсь у події довкола мене, а просто спостерігаю та фіксую правильні моменти. Мабуть це називається жанрове чи вуличне фото.

– Які зйомки даються найскладніше?

– Зйомки, обмежені у просторі та часі.

– Де шукаєш натхнення для фотографії?

– У вулицях та дворах. Часто блукаю містом без конкретної мети, проте з камерою напоготові та конкретним бажанням зустріти цікаву мить.
У подорожах. Намагаюсь подорожувати якомога частіше, адже в інших країнах і містах стаєш більш уважним до деталей та подій довкола, адже підсвідомо вважаєш, що ти не береш в них участі.

В інтернеті – тут є все. Ми живемо у 21 столітті, як не як. Переглядаю сотні знімків щодня. Хороші фото вчать як треба, а фігові – як не треба. Відрізнити легко: сильні світлини самі розповідають про себе, слабкі – потребують втручання автора.

Сайт / Facebook