A password will be e-mailed to you.

10717489_745604532174276_67116610_n

В Україні є сила-силенна цікавих людей, і чим більше ми зможемо вам розповісти про них – тим краще. Сьогодні в рубриці Життя в стилі, яка виходить за підтримки Somersby Ukraine – Влад Фісун, діджей, радіоведучий і просто цікава людина, якому точно є з нами чим поділитись. 

– Як так склалось, що ви поєднали своє життя з медіа – друкованими, музичними та іншими?

– Це трапилось досить випадково. Наприкінці 1997 року я потрапив на семінар з журналістики, метою якого було створення молодіжної газети. Газети ніякої не трапилось, але семінар вела професіональна журналістка Тетяна Витязь, яка повірила у мої таланти і запросила в журнал «ТРиК». Потім були «Афіша», «Viva» і «Playboy». В музичних медіа я ніколи не працював, тому що вони у нас були або недовготривалі, або їх просто не було. В деяких друкованих і інтернет-проектах я беру участь і дотепер – як запрошений автор.

– Як думаєте, ким би ви були, якби не той семінар?

– До того моменту я вже пробував діджеїти, напевно, старався б розвиватись у цьому напрямку. До того ж, після кризи 89-го року я перейшов в музичний бізнес і працював у великій компанії JRC, яка займалась випуском і продажою компакт-дисків – навіть переїхав заради цього в Москву. А потім повернувся – покликали працювати в новий проект, журнал «Афіша».

– Чому пішли з популярного на той час журналу для чоловіків?

– В той момент я працював головредом на дві країни – Україну та Росію. З російським офісом не склалось – невеликий детектив з нудним фіналом.

– Чому після успішної роботи редактором ви вирішили реалізовувати себе в музиці?

– Я і до того це чудово суміщав. Як діджей я відіграв у всіх активних клубаз Києва 2000-х, від Ультри і Сінема до екзотики типу «Заїра» в Ірпіні або вечірок у флігелі біля аеропорту Жуляни. Я не вважаю, що реалізовую себе в музиці – якби це було так, я б зайнявся її створенням. Діджеїнг – це скоріше спосіб ділитися фонотекою, і він мені дуже подобається. Цього року відзначаю повноліття: 18 років за вертушками.

– Вітаємо :) Ви ведете власне шоу на радіо Аристократи і часто граєте на вечірках. Музика для вас – це захоплення, хобі чи робота?

– Музикою я став займатись з 6 років – батьки віддали на фортепіано. Потім були флейта, гітара і бас-гітара. Таланту в підсумку вистачило лише на діджеїнг. Думаю, музика для мене зараз – це більша частина мене. І робота, і захоплення, і спосіб спілкування.

– Що для вас означає термін «Аристократи»?

– Якщо ми про те, хто такий зараз аристократи – то, я думаю, що це людина, яка прагне до досягнень людства, приймає етику спілкування і намагається цьому світу зробити добре без будь-якої шкоди. Як слово «благородство» означає не походження, а манери, слово «аристократ» в контексті проекту «Радіо Аристократи», напевно, також трактується по-іншому.

– Як ви потрапили на проект радіо «Аристократи» і що саме вам найбільше в ньому подобається?

– Взимку Ярослав Лодигін і Данило Хомутовський запросили попити кави. До того ми були трохи знайомі завдяки їх і моїй минулим роботам – був гостем у них в студії. Найбільше, що запам’яталось від першої зустрічі – не пережив ефіру новенький ноутбук Ярослава, який я випадково впустив на підлогу. Подобається в роботі те, що це взагалі-то не робота, хоча «Праздная жизнь», одне з моїх шоу, досить непросте в підготовці. Але це все-таки скоріше фан і дозвілля. Ну і, сподіваюся, результат від цього все таки є. Радує також те, що люди, з якими я раніше не наважувався на спілкування – тепер мої співрозмовники. А іноді й товариші по чарці, бо «Великий Фісун» спочатку проходить під чарочку, і я прошу гостей не приїжджати за кермом. Деякі приїжджають, а потім викликають драйвера.

– У чому найбільший плюс і найбільший мінус українського музичного ринку? Що у нас не так, як у всіх?

– Плюс і мінус у тому, що у нас пустир. Тобто мало-який талановитий проект дуже швидко може стати помітним. А мінус в тому, що пустир цей не збагачують. Тобто, якщо ти, образно кажучи, – культурна рослина, що плодоносить, то прополювати грядку твою особливо не будуть. Так що як бур’ян – пробивайся.

– Які ваші улюблені плоди з цього пустиря? Яким стилям музики надаєте перевагу?

– Плодів багато, і кожен день є відкриття – музикою у нас дуже серйозно і цікаво займається велика кількість людей. Мені напевно ближче актуальна танцювальна музика з ухилом в “просунуту” – тут можу занадто далеко піти у розлогі пояснення. У нашій попсі теж іноді трапляються осяяння, але вони частіше у аранжувальників – на жаль, наші, націлені на збори, проекти зриваються в містечковість. У тому числі і з вини аудиторії, яка прощає, а не повинна б. Ще є хлопці, експериментують в джазі, і це мені теж подобається, хоча Берклі не вистачає Києву, що ж вдіяти.

Дивує, що музикантів рідко можна зустріти на гастролях – не ходять, і не через відсутність коштів. Не знаю причин. Про переваги в музиці конкретно можу сказати – люблю “теплу” музику. Ось.

– Поділіться музичними уподобаннями за останні півроку.

– Дуже подобається те, що видають WeAreCastor і Young Punx, відмінні реворки у Drop City Orchestra і Purple Disco Machine. Свіжого саунду зараз толком ні у кого немає, якщо не брати до уваги всяку стадіонну отруту масових денс-артистів. Експерименти, на жаль, або нудні, або просто не качають і все. Кажу як людина, що застосовує музику до танцполу з робочого боку DJ-стійки вже 18 років.

– Ви дуже різнобічна людина – діджей, радіоведучий, журналіст, мандрівник. З цих усіх боків вам подобається найбільше?

– Найбільше подобається подорожувати з гастролями, вести з далекого краю програму на Аристократи (що я вже робив кілька разів), а потім написати про це пару колонок. На щастя, якось так виходить, що всі мої заняття мені подобаються.

– Назвіть три справи, які ви ще хотіли б досягти в своєму житті

– Стати рантьє (особи, які живуть за рахунок ренти, тобто доходів, одержуваних з капіталу, ред.), Громадянином світу і закохатися.

– Важко повірити в те, що колишній редактор чоловічого журналу і успішний музичний діяч досі не закоханий. Чому?

– А професійний досвід допомагає у коханні? Забавно. Напевно, на питання “чому” відповім, коли закохаюся.

– Що для вас означає «жити на повну»?

– Радіти кожному моменту життя, витрачати його цінність і усвідомлювати безповоротність.

– Ви живете сьогоднішнім днем?

– Я живу реальністю. З достатньою кількістю мрій. Але аж ніяк не відкладаючи враження на майбутнє.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її і натисніть Shift + Enter або клікніть тут, щоб повідомити нас.