A password will be e-mailed to you.

Денис Іванов, директор ОМКФ

Денис Іванов – генеральний директор Одеського Міжнародного Кінофестивалю, засновник компанії «Артхаус Трафік», координатор та співорганізатор багатьох подій в індустрії кіно. Вільний простір «Циферблат», Одеса, запросив Дениса на сніданок, і він розповів про те, з чого почалося його захоплення кіно,  як створювався Одеський Міжнародний Кінофестиваль, який, до речі, пройде з 12 по 20 липня, і чому ризикувати завжди варто.

Люди із нетерпінням чекають, поки стрілки годинника вкажуть на одинадцяту. Гарячі тости, джем та свіжі фрукти створюють настрій приємного літнього ранку. От-от почнеться найцікавіше: Денис відчиняє двері, здивовано озирається та дякує за те, що відвідувачі обрали бесіду замість сну. Його голос звучить впевнено та приємно…

«Із чого все почалося? Це може здатися дивним, але саме бабуся вплинула на моє світосприйняття, зокрема навчила обирати фільми. Стрічки, які демонстрували після одинадцятої вечора, зазвичай належали до того жанру, який зараз прийнято називати «артхаусом». Вже тоді я полюбив фільми Бергмана та зрозумів, що таке справжнє мистецтво.

Пройшов час, я подорослішав, і якось ми з друзями вирішили організувати рок-концерт. На жаль, все йшло не так, як нам хотілося. Тоді і прийшла ідея замість музики дати людям можливість насолоджуватися кіно: принаймні його вже відзняли та ніяких зайвих помилок не буде. Однією з перших картин ми продемонстрували ретроспективу Тарковського. Навчався я на політології – знаєте, той самий факультет нероб, які не знали, куди їм дітися. Але захоплення кіно ставало чимось важливішим, аніж просто способом весело провести час. Кіноклуб розвивався. Ми показали Underground Кустуриці, фільми Грінуея та інших талановитих режисерів. І тоді в мене з’явилася нова мрія – навчатися в модній кіношколі, скажімо, в Лондоні», – сміється Денис. У студентські роки він слухав The Beatles та був фанатом британського кіно, і це стало вирішальним критерієм при виборі навчального закладу закордоном. В очах тих, хто прийшов послухати ці історії, горять іскри неабиякої зацікавленості, і Денис продовжує власну розповідь.

HZ6G4rm8yPk nUJaw1_tb8Q

«Уявіть собі: я вже сидів в автобусі з рюкзаком перед своїм піврічним навчанням у Великобританії. Проте коли вийшов, то раптом опинився сам-на-сам із незнайомою країною. Довелося вивчати англійську. London International Film School виявилася цікавим місцем. Я почав знайомитись, студенти звали у свої проекти. І тоді я зрозумів, що зйомки – це страшна нудьга.

Грошей, аби продовжувати навчання, не було. Для вступу до університету потрібні були великі гроші, які зазвичай давала країна. Але після того, як я зателефонував у Міністерство культури близько двохста разів, мені відповіли: «Лондонська кіношкола? Навіщо? У нас є Карпенко-Карого, Ви можете вступити туди.»

Повернувшись до рідної України, я потрапив у коло людей, зайнятих організацією фестивалів. Першим був «Молодь» – я потрапив туди за обміном і якимось чином став програмним директором на один рік. А як же я створив ArtHouseTraffic? Ну, чотири дні наша команда плакала», – зауважує Денис з іронічною посмішкою. Відвідувачі здивовано прислухаються.

«Взагалі, коли ти організовуєш щось нове, навколо завжди багато скепсису. Надзвичайно багато людей, які в тебе не вірять, і вони оточують тебе з усіх боків. Ян Юсім, арт-директор одеського кінотеатру U-Cinema, був практично єдиним, хто підтримав нас. Ми продемонстрували фільм «Птах», а у нього також не вірили взагалі – він же не був класично американським.

Згодом ми перейшли до японського кіно. Оскільки на той час це було трендом, то у нас був повний sold-out, проте, бюджет не поповнився. Щось було не так із розрахунками: усі нас вітали з аншлагом, а ми залишилися в мінусі. Тоді ми почила читати спеціальні книжки. Важливо було зрозуміти, як працювати по-справжньому. Виявляється, буває корисно зануритись у подібну літературу.

Нарешті Asia-кіно став проектом, який врятував нас від програшу. Ми не могли ані зупинятися на досягнутому, ані заспокоїтися. Робити щось, чого не робили раніше – важлива складова успіху», – зробивши подібний висновок, Денис обводить зал очима. Усі мовчки погоджуються, замислившись.

E3gsITYP-6U XiS9E1ok6NI

«Тим часом ми натрапили на зйомки фільму «Штольня» . Усі причетні до цього проекту хлопці були амбіційними та готовими були проходити крізь стіни. Коли я зателефонував своєму батькові, щоб порадитись, він відповів: «Ризикуй. Продаси квартиру, врешті-решт.»

Грошей було небагато. Коли ми потрапили до людей, які пахнуть землею, і спробували пояснити їм, що таке артхаус, нічого не вийшло. «Нас не підтримують? Влаштуємо скандал!» – подумали ми. Тоді якраз були вибори, і політологія стала мені в нагоді. Я знав, що політичну агітацію треба прибрати за один день, а зробити це завжди важко. Тому ми запропонували завісити протизаконну рекламу власною. Так в усіх містах України з’явилися постери, що рекламували кінострічку «Штольня», і нам не довелося жити в коробці з-під апельсинів. Фільм ми таки продали.

Жили ми в двокімнатній квартирі, і от одного дня до нас завітали хлопець у костюмі та дівчина-білявка. Розмова була приблизно такою: «Що вам потрібно? Може, ми придбаємо вашу компанію?». Я тоді не зрозумів, що до чого, а згодом дізнався, що то була Вікторія Тігіпко.

Коли ми зустрілися наступного разу, то почали продумувати фестиваль. Спочатку ми хотіли організувати все в Києві, проте, ціна була зависокою. А от Одеса… «Одеський кінофестиваль» звучить магічно. Оскільки метою було зробити проект міжнародним, всі прагнули викластися на повну. У квітні 2010 року все закрутилося і стало зрозуміло, що Одеському Міжнародному Кінофестивалю – бути!

Початок роботи нагадував кола пекла. Ніхто не вірив у цей проект, проте, у нас був азарт, а після жорстокої прес-конференції це стало питанням честі.  Я не можу сказати: «Це я зробив!». Фестиваль – це завжди команда праця», – підвівши слухачів, власне, до самого фестивалю, Денис зупиняється. Усі чекають професійних порад від нього.

«Чого чекати від цьогорічного фестивалю? Звісно ж позитивних емоцій. Кіноринок змінюється, ніщо не стоїть на місці. Якщо говорити про українську програму, то ми відібрали дванадцять кінострічок як вершину айсберга – найкращі з найкращих. На ОМКФ буде продемонстровано фільм Кіри Муратової «Вічне Повернення», а також перший український фільм у 3D. Цікавими, на мій погляд, є не лише кінострічки, що знаходяться в стані пітчингу, а й так звані представники «work in progress».

Кіно – це комунікатор. Ви чули термін «імперія Кормана»? Це Роджер Корман відкрив більшість із тих американських зірок, яких ми зараз бачимо на екранах. Він зрозумів, що люди приїжджають до кінотеатрів на відкритому повітрі не тільки дивитися кіно – і став спонсором для молодих режисерів, готових знімати за короткий термін.

ОМКФ – це теж своєрідний комунікатор, місце зустрічі цікавих і талановитих людей. Чого вартий один лише Уінтерботтом та його прем’єра «Король Сохо». Ми намагаємося запросити найяскравіших представників кіноіндустрії», – розмова добігає кінця. Гості задають питання, і Денис однаково помірковано відповідає, не забуваючи про гумор:

«Які в мене плани на майбутнє? Ми ж хворі люди: ми завжди щось плануємо. Я можу розказати вам багато нісенітниць, пов’язаних із кіно та різноманітними ідеями. Наприклад, мене цікавить «купольне» кіно – воно надає широкий простір для творчості.»

Денис Іванов – людина, яка не боїться помилятися та сміливо йде на ризик. Його історії на кшталт «Прийшов я на BBC і кажу – вам потрібний оператор?» – свідчення того, що він завжди намагався брати від життя все. Чого боятися? Незнайома країна, впливова компанія – то й що? Завжди варто спробувати.

Коли у Дениса Іванова запитуєш про його власне ставлення до кіно, відповіді підкорюють щирістю. Він називає імена всесвітньовідомих діячів, як то Чаплін або Трієр, без жодного натяку на пафос. Представники успішних артхаусних проектів – теж звичайні люди, які дивляться те ж саме кіно, що і ми з вами, та захоплено підтримують бесіду про прості речі.

Сніданок завершився обміном подяк та смачною кавою. Денис Іванов подякував за увагу та вийшов, прямуючи на роботу. Як директор, він має бути відповідальним за проведення фестивалю, бо навіть артхаус не терпить хаосу у справах. Саме такі люди і надихають :)

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її і натисніть Shift + Enter або клікніть тут, щоб повідомити нас.