A password will be e-mailed to you.

Якби мені треба було залучити інвестора для запуску видання про культуру, я б переконував його масштабами змін, які можна зробити, продукуючи якісну культурну журналістику. В країні повних залів на шоу 95 Кварталу, попиту на примітивні серіали головних телеканалів та відсутності якісного нон-фікшну критикувати є що.

Просуванням культурної тематики займаються як підрозділи великих видань, так і нішеві сайти. Я хочу прокоментувати, що вони роблять так, а що не так.

 

УП. Життя

2016-11-01-19_28_28-ukrayinska-pravda-_zhyttya

В розділі Української правди під назвою Життя не лише культура (УП. Культура – частина УП. Життя). Освіта, здоров’я і лайфстайл – теж тут. Культурні статті непогані. Але оскільки сучасну міську культуру УП виділила в окремий сайт БЖ, на УП. Життя йдуть матеріали про добре відомих діячів культурного поля і вони рідко суперечать вже сказаному про цих людей.

Умовно кажучи, якщо романи Сергія Жадана вже багато років хвалять культурні сайта, то УП. Життя теж не буде його сварити. Тобто видання майже завжди йде у мейнстрімі. Зате через це їм не бояться давати інтерв’ю всілякі ветерани культурної сцени, типу фотографа Віктора Марущенка. І інтерв’ю виходять непогані.

Як на мене, УП. Життя трохи бракує розуміння культури як ринку, а не лише творчої сфери. Я помітив серед авторів сайту виконання неписаного правила “Про українську культуру або добре, або ніяк”. По-моєму, це неправильний підхід. Є надто багато неякісних культурних продуктів, автори яких заслуговують на те, щоб про це публічно дізнатись.

 

Comma.com.ua

2016-11-01-19_29_20-comma

Припускаю, що багатьом меломанам це видання подобається, бо є багато новин та оглядів музичного ринку, але в усьому відчувається дуже індивідуальний смак засновника сайту Сергія Кейна. Редакція сайту якось не задумується над тим, що Україна – це не тільки Київ, а Київ – це взагалі не Лондон, де можна знайти багатотисячну аудиторію та тріп-хоп треки.

Сайт має непоганий трафік (хоча я не знаю, наскільки він органічний, а не придбаний). Тексти написані теж переважно непогано, хоча немає серед авторів сайту людей, готових братися на популярні на Заході журналістські форми – наприклад, фічери. Щоправда, на українському медіаринку дійсно важкувато знайти людей, здатних адекватно написати фічер.

 

Громадське Культура

2016-11-01-19_30_30-hromadske-ua_culture

Хочеться поставити великий плюс за якісний телевізійний продукт та реальні відкриття, зокрема музичних груп. Мінуси – журналісти культурного підрозділу Громадського не дуже добре беруть інтерв’ю. Питання типу “Що для вас означає ця книжкова виставка?”, поставлене Юрію Андруховичу – це двійка. По-моєму, цікавіше було б спитати, хто жив з ним в одній кімнаті гуртожитку Московського літературного інституту ім. Горького, якими гаджетами та софтом він користується в роботі та як щодня харчується.

Підсумовуючи, ГК ще багато треба розвиватися, але видання на правильному шляху.

 

ЛітАкцент

2016-11-01-19_31_23-litaktsent-svit-suchasnoyi-literatury-istyna-taka-zh-girka-yak-i-solodka

Видання дуже специфічної літературної тусовки з корінням у україномовній громаді Могилянки та західно-українських літколах. Щось дуже далеке від формату культури, який подає, наприклад, УПівське БЖ.

Тут активно піарять Майка Йогансена (1895-1937), хоча той писав свої репортажі цілком у дусі марксистської критики. Щиро писав у такому дусі. Бо можна ж було, як це робили деякі, цитату Енгельса на початку, дві цитати Маркса в кінці – і все.

Багато графоманії. Реально дуже багато. З авторами треба працювати, критикувати їх, вчити, але в ЛА цим або нема кому займатися, або тому, хто міг би, не платять за це нормальну зарплатню.

Тутешні книжкові рецензії – найчастіше спойлери з довжелезним вступом у три абзаци, які не мають ані найменшого відношення до рецензованої книги.

 

Критика

2016-11-01-19_32_11-krytyka-_-mizhnarodnyj-oglyad-knyzhok-ta-idej

Видання має не дуже зручний сайт, хоча вже переробляло його. Під пропагований виданням інтелектуальний стиль текстів в Україні реально дуже важко знайти авторів. Професура, зашорена академічним стилем писання та мислення, здатна лише прогнати читачів звичний колом асоціацій пострадянського гуманітарія.

Популярну сьогодні гендерну тематику, на якій на Заході виросло чимало цікавих авторів-інтелектуалів (як Зейді Сміт), Критика, як на мене, гарно подати не може. Були цікаві тексти у Оксани Форостини, але вона з Критики пішла.

Діаспорні автори замкнені у своїй специфіці – це і специфічний правопис, і специфічні теми. Я відчуваю, скоро Критика на безриб’ї почне писати інтелектуальні тексти на захист українських геїв, хоча в країні повно інших проблем. Можна було б аналізувати, чим загрожує сучасній популярній культурі контроль олігархів над медіа, культуру споживання українських мілленіалів, щось писати про маркетинг політичних партій. Коротше кажучи, інтелектуально писати про політику явно можна було б більше і якісніше.

З іншого боку, Критика залишаєтсья єдиним авторитетним українським інтелектуальним виданням. Публікуватися тут не соромно.

 

Platfor.ma

2016-11-01-19_33_09-platforma-internet-zhurnal-pro-majbutnye

Цікаве інтернет-видання, яке багато що робить правильно, але якому не вистачає рук і, по-моєму, гарного дизайну. Вони перші, хто почав якісно писати про науку. В них дуже гарні анонси міських подій. Є корисна інформація про стипендії та стажування. Бувають хороші конспекти лекцій.

Але можна повторити те саме, що й для Comma.com.ua – брак фічерів та репортажів. Це цікаві жанри для досвідчених журналістів (або молодих журналістів, з якими активно працюють редактори).

 

ЛБ-Культура

2016-11-01-19_27_17-kultura-portal-novostej-lb-ua

Культурний розділ сайту Lb.ua трохи консервативний – театр, опера, письменники старшого покоління. Правда, інтерв’ю досить якісні. Але кидається в очі, що культура – не пріоритет для Lb.ua, тому і брак авторів, і брак контенту. В блогах на культурну тему інколи з’являються зовсім маргінальні речі.

 

Замість підсумків

Культурний контент не привертає стільки трафіку, скільки політична та економічна журналістика. Тому часто він стає сиротою у великих виданнях. Це щонайменше недалекоглядно. В період загострення антагонізму між культурою, яку пропагує олігархічне телебачення, та новими формами, що йдуть з глобального ринку культури, писати є про що. І читач під це знайдеться. Але і вже зараз є що почитати про культуру.

Текст: Михайло Ясенецький

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її і натисніть Shift + Enter або клікніть тут, щоб повідомити нас.