A password will be e-mailed to you.

Розмова про книжки: Маргарита Димитрова - редактор ресурсу Platforma

Сьогодні наша гостя – Маргарита Димитрова, родом з Кіровограда. Закінчила факультет філології та журналістики Кіровоградського деражвного педагогічного університету ім. Володимира Винниченка. Працювала в газеті “Меридіан”, літредактором на телебаченні, фахівцем з інформаційних зв’язків Кіровоградської торгово-промислової палати. У команді “Платформи” з кінця 2010 року. Зараз живе у Львові і є головним редактором чі не найбільшого в Уанеті ресурсу про культурні, містецькі, бізнесові, літературні та творчі події.

-Привіт, Рито. Розкажи трішки про себе і свій проект тим читачам, котрі нічого про це не знають.

“Платформа” –  проект для людей “неспокійних”, таких, яким постійно мало їхніх знань і умінь. Вони відчувають перманентну потребу в пізнанні чогось нового. При цьому потреба може бути зумовлена об’єктивними факторами (скажімо, бізнесмену-початківцю може не вистачати професійних знань для вирішення якоїсь робочої проблеми), так і внутрішніми порухами (просто хочеться нарешті дізнатися, що таке кубізм чи футуризм!).

Наша команда теж складається з таких-от людей. Мені, як і, – думаю, – абсолютній більшості наших читачів, страшенно подобається такий вид дозвілля: сходити на якусь лекцію, в кіноклуб чи на презентацію. Можливо, це єдина спільна риса, яка об’єднує всю різнобарвну “платформівську” публіку.

– Чи багато читаєш? Які книжки любиш читати (жанри, види, зарубіжних чи вітчизняних видавництв тощо)?

Це питання мене поставило в глухий кут. З одного боку, я дуже люблю читати і так було завжди. Можна сказати, що я була з тих дітей, хто, отримавши перед навчальним роком підручники з літератури, перечитує весь їхній матеріал ще до 1 вересня. В університеті теж читалося багато – філологічний факультет, все-таки. Тепер, коли працюю, на свій сором, читаю дуже-дуже мало, чимало куплених чи подарованих книжок лежать непрочитаними довгий час. І я заздрю тим людям, робота яких включає в тому числі й читання нових книжок – викладачів літератури, критиків, оглядачів тощо. Це просто ідеальна робота!

З книгами – те ж саме, що й з музикою, просто любиш творчість, стиль, мовлення якогось автора, а в якому жанрі він пише – не так і важливо. Скажімо, з українських авторів мені дуже імпонує мовлення Сергія Жадана і Юрія Винничука – можу читати будь-який їхній твір і почуватися при цьому дуже комфортно. А от Юрія Андруховича чи Оксану Забужко мені читати куди важче – моя читацька свідомість із ними дисонує, чи щось таке. Хоча літературознавчу працю Оксани Забужко Notre dame d’Ukraine (про Лесю Українку) прочитала із великим задоволенням – мабуть, як літературознавець вона мені більше підходить :)

Але насправді навіть фактор “подобається-не подобається” не такий уже важливий. Я думаю, що “споживаючи” тільки те, що тобі подобається, ти суттєво зменшуєш свої шанси виходити за межі тієї зони комфорту. Звісно, так ти оберігаєш всій внутрішній спокій, довіряючи своїм смаковим фільтрам. Особисто мені набагато більше подобається саме відчуття пізнання всього нового, байдуже, чи продовжуватиме воно мені подобатися потім, коли вже не буде новим. Не важливо, пропишуться книги того чи іншого автора в тебе на полицях після прочитання однієї його книги. Важливо те, що тепер ти знаєш, що є і такий твір. Це відчуття пізнання чогось нового набагато крутіше за відчуття насолоди від уже знайомого приємного.

– Читаєш за допомогою електронних гаджетів чи віддаєш перевагу паперовим книжкам?

Майже рік у якості основного читального пристрою використовую “Кіндл”, але часом не можу відмовити собі у придбанні паперової книжки, якщо сподобається. Паперовість книжки не мій фетиш, але, скажімо, якщо це видання з гарними ілюстраціями – напевно, воно мені більше сподобається в звичайному книжковому форматі, ніж в електронному.

– Яку книжку можеш порекомендувати нашим читачам? Що на твою думку є must-read на сьогодні?

До всяких переліків з приміткою “маст” я ставлюся упереджено, навряд чи в цьому дуже складному і безкінечно розмаїтому світі може бути щось справді аж таке універсальне, щоб стати “маст”. Я можу хіба порадити якусь книгу, яка мені самій сподобалася.

На мій день народження отримала в якості подарунку цілий стос книг: твори Айн Ренд, книжку “И ботаники делают бизнес” про російського бізнесмена-ентузіаста Фьодора Овчиннікова, і ще “Доверие” Френсіса Фукуями. Останню книгу я намагаюся читати щось із  місяць. Її мені порадив Сашко Акименко, сказав, що після прочитання цієї книги він зрозумів, навіщо він взагалі робить “Платформу”.

Чим ця книга може бути цікава для тих, хто далекий від усіляких економічних теорій, як я. Фукуяма каже, що в основі добробуту будь-якого суспільства лежить рівень довіри, який цьому суспільству притаманний. Довіра ця виявляється, передусім, у здатності до спонтанної соціалізації – тобто вмінні певної групи людей об’єднатися для вирішення ситуативної проблеми, не покладаючись при цьому на якісь вищі інстанції, а лише на себе і свого партнера, довіряючи йому. А це дуже важко, адже довіряти комусь можна лише тоді, коли ти думаєш, що знаєш, чого від людини чекати. Мусить виробитися ціла культура довіри до інших людей – коли ти приписуєш людям ті цінності, якими володієш сам. Ми в Україні не привчені думати, що люди можуть поділяти твої цінності. Навпаки, ми швидше схильні шукати ідеологічні відмінності один в одному, думати, що нас десь обов’язково намахають.

Є суспільства з традиційно високою здатністю до спонтанної соціалізації, наприклад, Німеччина чи США, а є суспільства, які зовсім не вміють захищати свої інтереси самостійно – як країни колишнього Радянського Союзу. У таких спільнотах люди занадто багато надій покладають на державу і занадто мало відповідальності беруть на себе. Думаю, звучить це дуже актуально для українців, які ніяк не хочуть брати на себе відповідальність за своє життя і дуже переоцінюють роль усіляких чиновників.

Важко узагальнювати, не прочитавши всієї книги загалом, тому я, мабуть, обмежуся таким коротким викладом, можливо, хтось із читачів блогу зверне увагу на цю працю.

– Як оцінюєш стан справ в сучасному українському книговидавництві? Яких книжок бракує на полицях українських книгарень?

Боюся, що не зможу дати якоїсь об’єктивної оцінки українському книговидавництву – просто тому що останні кілька місяців не так часто купую і читаю книги. Думаю, що бракує величезної кількості перекладених українською творів з історії та теорії мистецтв, архітектури, філософії, якихось фундаментальних речей. Недавно була на лекції львівського мистецтвознавця Володимира Овсійчука, він дуже переймався тим фактом, що українською досі не перекладені найкращі теоретичні твори, на його думку, з теорії імпресіонізму – він назвав праці Джона Ревалда. Думаю, що така ситуація не тільки з теорією імпресіонізму :)
Взагалі думаю, що представлений в книгарнях асортимент бідний і, так би мовити, “усереднений”. Тобто може пересічного читача і задовільнить, а от людину, яка хоче більш глибоко копнути в якусь проблему – уже навряд чи, їй доведеться шукати потрібні книги іншими мовами. Але ця ситуація “усередненого асортименту” стосується не тільки книг – а й музики, телебачення, газет і журналів – невибагливий смак буде задоволений, а більш розбірливий шукатиме чогось іншого деінде.
Моє уявлення ідеального книжкового середовища – це багато-багато спеціалізованих магазинів, скажімо, ціла крамниця книг з фотографії чи там крамниця детективів. Звісно, ніхто з власників не буде так ризикувати, настільки обмежуючи коло своїх покупців. Але в якихось великих містах з великою кількістю спеціалістів у найрізноманітніших галузях це може бути виправданим, правда? Хай це буде магазин суто книг про кінематограф, зате в ньому буде абсолютно все про кінематограф – він перших теоретичних праць для фахівців найвищого рівня до популярних біографій відомих акторів для кіноманів.

– Які блоги чи сайти на книжкову тематику можеш порекомендувати?

І знову мені соромно за те, як мало я читаю. З книжкових сайтів знаю тільки “Буквоїд”, “Літакцент”, знаю книжковий блог 5Books, і то тільки тому, що заочно знаю його автора. Читаю книжкові огляди Ірини Славінської на “УП. Життя”, коли з’являються.

– Рито, дякую за цікаву розмову :) Наостанок – твої побажання нашим читачам.

Колись у студентські роки ми з подругою прочитали книгу маловідомого в нас американського письменника російського походження Александра Мінчіна “Факультет патологии”. Що нам в ній сподобалося найбільше – це правило головного героя, студента філфаку, будувати свого роду читацькі ланцюжки: якщо в читаній тобою книзі зустрічається згадка іншої книги, то прочитай і її теж. Таким чином усі прочитані книги перетворюються на один гіпертекст, елементи якого так чи інакше між собою пов’язані. Нам ця ідея дуже сподобалася, але особисто я її так і не дотрималася. Але мені цей прийом і досі видається цікавим – тому бажаю якомусь особливо примхливому читачу ним скористатися.
Вперше цей матеріал було опубліковано в блозі 5Books.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її і натисніть Shift + Enter або клікніть тут, щоб повідомити нас.